Замкнутые круги компенсации: как взыскать из государственного бюджета судебные расходы за проведение экспертизы?

   ЮЛИЯ ГРИБАНОВА, юрист, г.Луганск (по материалам "ЗиБ")
   
   С возвращением судебного сбора у стороны, которая выиграла спор, сложностей, как правило, не возникает. Другое дело, когда нужно возместить средства, например за проведение судебной экспертизы, по делам, где одной из сторон является орган государственной власти или местного самоуправления. Возвращение судебных расходов в таком случае осложняется несовершенством законодательства, которое регулирует подобные правоотношения.
   
   Хто заплатить за бюджет?
   
   Під час розгляду однієї зі справ адміністративний суд призначив економічну експертизу з питань правильного формування податкового кредиту та складу валових витрат, оплату якої поклав на позивача. Експерт повністю підтвердив правильність формування позивачем податкового кредиту та складу валових витрат і, як наслідок, правильність формування податкових зобов’язань. Відповідно, податковий орган спір програв, а витрати за проведення експертизи суд постановив стягнути з держбюджету.
   
   Втім, отримати витрачені кошти виявилося не так уже й легко. Відповідно до ч.2 ст.3 закону «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства в установленому Кабінетом Міністрів порядку. Такий порядок затверджено постановою КМ від 3.08.2011 №845 (у редакції постанови КМ від 30.01.2013 №45). Він визначає механізм виконання таких рішень, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право їх приймати.
   
   Рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами казначейства в порядку черговості надходження таких документів (п.3 постанови КМ №845). У той же час п.6 цієї постанови визначає, що стягувач має подати, зокрема, оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування кош­тів до відповідного бюджету.
   
   Як свідчить практика, за відсутності такого документа виконавчий лист залишається без розгляду. А подати його апріорі неможливо, оскільки кош­ти за проведення експертизи перераховуються безпосередньо експерту.
   
   Ще один шлях стягнення цих витрат передбачено законом «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», що вступив у дію з 1.01.2013. Проте складність полягає в тому, що згідно з ст.2 цього закону держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов’язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є:
   
   • державний орган;
   
   • державні підприємство, установа, організація;
   
   • юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
   
   Державний бюджет до жодного із цих суб’єктів не належить.
   
   Звернення органу ДКУ до окружного адміністративного суду із заявою про встановлення порядку та способу виконання судового рішення, яку підтримав і стягувач, не допомогло. Хоча обидві сторони посилалися на лист Вищого адміністративного суду від 21.11.2011 №2135/11/13-11, в якому, зокрема, зазначається: якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, згідно з ч.1 ст.94 КАС суд присуджує всі здійснені нею та документально підтверджені судові витрати з держбюджету (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). З огляду на принцип пріоритетності законів над підзаконними актами ВАС рекомендував у резолютивній частині рішення зазначати обов’язок органу Державної казначейської служби стягнути судові витрати з держбюджету шляхом їх безспірного списання з рахунку суб’єкта владних повноважень — відповідача. У виконавчому листі боржник також вказував державний бюджет в особі суб’єкта владних повноважень.
   
   Згодом суд апеляційної інстанції погодився з доводами заявників, визначивши, що стягнення судових витрат на проведення експертизи має бути здійснене з держбюджету в особі районної ДПІ, яка була відповідачем у справі. Цю постанову ВАС залишив у силі (справа №2а/1270/4343/12).
   
   Альтернативи відшкодування
   
   Із цієї ситуації можна зробити певні висновки. Зокрема, про недосконалість законодавства, яке регулює дане питання.
   
   Так, дія постанови КМ №590 поширюється на компенсацію судових витрат у процесі розгляду справи, тобто до винесення рішення по суті спору. І якби експертиза призначалася за ініціативою суду або клопотанням ДПІ (які звільнені від судових витрат), то відповідно до ст.92 КАС її оплату мала б провести ДСАУ.
   
   Постанова КМ №845 стосується етапу, коли розгляд справи завершено та видано виконавчий лист. Однак вона не регулює питання про розподіл судових витрат, які прямо не надходили до відповідного бюджету. Стягувач, який не є суб’єктом владних повноважень, не зможе надати документ про перерахування коштів до держбюджету, оскільки згідно з ст.92 КАС переказує кошти за проведення експертизи безпосередньо експерту.
   
   Аби в пошуках компенсації понесених витрат стягувачі не потрапляли в замкнені кола, можливі два шляхи вирішення питання.
   
   Наприклад, стягнення судових витрат на проведення експертизи можливе в порядку виконання закону «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». При цьому або у виконавчому листі відразу має вказуватися, що ці кошти слід стягнути з відповідного бюджету в особі державного органу або органу місцевого самоврядування, або потім доведеться звертатися до суду першої інстанції із заявою про встановлення відповідного порядку виконання судового рішення.
   
   Крім того, до постанови КМ №845 бажано внести зміни, якими визначити механізм стягнення тих коштів, котрі не надходять до відповідного бюджету. Цей варіант убачається більш сприятливим. Адже практика свідчить, що суди майже ніколи не уточнюють у виконавчих листах, що стягнення має бути проведене з бюджету в особі відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування. А загальне формулювання, як бачимо, унеможливлює виконання такого рішення.
   
   До того ж суди не завжди встановлюють порядок виконання свого рішення в наведений спосіб. Це призводить до нових судових розглядів, перш ніж скаржник нарешті зможе реалізувати своє право на компенсацію понесених судових витрат. Проте не він, а саме держава повинна забезпечити дієвий механізм виконання судових рішень.
   
   P.S. Під час підготовки цієї статті стало відомо, що ВАС листом від 16.07.2014 №945/11/14-14 відкликав свій інформаційний лист від 21.11.2011 №2135/11/13-11 «до врегулювання вказаного питання на законодавчому рівні». Також повідомляється, що наразі триває робота над проектом закону, який має унормувати це питання.