Использование факсимиле в договоре при отсутствии согласия сторон не означает его недействительность

   Постанова ВГСУ від 10.06.2014 № 914/4665/13
   
   Звертаючись з позовом про недійсність правочину, позивачу слід чітко визначити підстави такої недійсності відповідно до чинного законодавства та надати доводи і докази у їх підтвердження. Зокрема, визначити та довести суперечність чинному законодавству здійсненого волевиявлення учасників (за змістом чи за суб’єктним складом цього волевиявлення).
   
   Так указав Вищий господарський суд України, відмовляючи підприємству у задоволенні позову до його контрагента про визнання недійсним укладеного між ним договору поставки. Позовні вимоги ґрунтувалися на тому, що спірний договір зі сторони контрагента оформлено з використанням факсимільного підпису, згоди на використання якого сторонами не було досягнуто. Відтак, зазначеному договору не надано форми, обумовленої статтями 207, 208 Цивільного кодексу України (ЦК), що, на думку позивача, ставить під сумнів його дійсність.
   
   Відповідно до статті 215 ЦК, підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) таких вимог:
   
   1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
   2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
   3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
   4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
   5) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
   
   Однак вказаних підстав та обставин у позовній заяві не визначено. Натомість у позові викладено докази щодо недоліків у оформленні спірного договору.
   
   Згідно зі змістом статті 207 ЦК, порядок використання факсимільного підпису при укладенні договору належить до вимог щодо письмової форми правочину, а відтак порушення цього порядку, зокрема, використання факсиміле за відсутності письмової згоди сторін, є порушенням письмової форми правочину.
   
   Проте, хоча зазначена вище норма і визначає певні вимоги до письмової форми правочину, але не встановлює наслідки її недотримання у вигляді недійсності договору, що узгоджується з приписами статті 215 ЦК. А відповідно до частини першої статті 218 ЦК, недотримання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Недотримання форми правочину, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність правочину лише в разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема, статтями 547, 981, 1055, 1059, 1107 ЦК (для правочинів щодо забезпечення виконання зобов’язання, страхування, кредитного договору, договору банківського вкладу, договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності).
   
   Статтею 204 ЦК визначено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
   
   Отже, звертаючись із таким позовом, підприємство ставить під сумнів дійсність волевиявлення свого контрагента на укладення та виконання спірного договору, яке, натомість, останнім не заперечувалось та підтверджується вчиненими на виконання договору діями: поставкою продукції відповідачем, прийняттям цієї продукції позивачем та частковою оплатою ним поставленої продукції.