Арест корпоративных прав

   Заміховська Зоя, молодший юрист ЮК «Правовий Альянс»
   
   Ефективність такого засобу забезпечення позову як арешт корпоративних прав дискутується вже досить давно. Упродовж останніх років тенденції та підходи до правового регулювання цього питання, так само як і судова практика не зазнала змін та продовжують формуватись у рамках усталених підходів.
   
   Механізм та наслідки застосування зазначеного виду забезпечення позову є найбільш обговорюваним в контексті акціонерних товариств та, відповідно, в аспекті арешту акцій акціонера.
   
   Акція має дуалістичну природу. Так, з одного боку, це річ, а з іншого – сукупність корпоративних прав як майнового (наприклад, отримання дивідендів), так і немайнового характеру (наприклад, право на управління в товаристві). Як відомо, арешт акцій означає заборону відчужувати корпоративні права, однак питання полягає в тому, чи охоплює така заборона обмеження щодо реалізації прав акціонером.
   
   Закон України «Про акціонерні товариства» не містить заборон щодо права участі у загальних зборах для особи, на права якої накладено арешт. Відповідно до статті 67 Господарського процесуального кодексу України не допускається забезпечення позову у справах, що виникають з корпоративних відносин, шляхом заборони участі (реєстрації для участі) або неучасті акціонерів або учасників у загальних зборах товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства.
   
   Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку у своєму роз’ясненні № 9 від 03.07.2007 року однозначно висловилась, що до вирішення справи у судовому порядку щодо позбавлення акціонера права власності на акції власник акцій має право на участь у загальних зборах товариства. Крім того, Вищий господарський суд України в п. 2.6. своїх рекомендацій №04-5/14 від 28.12.2007 року «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» наголосив, що накладення арешту на акції означає обмеження права відчужувати акції, а не обмеження прав, посвідчених акціями. Арешт акцій не позбавляє їх власника можливості реалізації посвідчених акціями корпоративних прав і не призводить до зменшення загальної кількості акцій у статутному капіталі акціонерного товариства та, відповідно, загальної кількості голосів акціонерів. Тому у визначенні правомочності загальних зборів акціонерів у господарських судів відсутні підстави для неврахування голосів акціонерів, акції яких перебувають під арештом. При цьому Пленум Верховного Суду України в Постанові №13 від 24.10.2008 року «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» висвітлює ту саму позицію.
   
   Однак, на практиці можуть виникнути ряд проблем, пов’язаних з накладенням арешту на акції учасника товариства, а саме:
   
   - особу відмовляються реєструвати для участі в загальних зборах;
   - особі забороняють голосувати на загальних зборах;
   - заборона особі голосувати спричинила відсутність кворуму та унеможливила прийняття ряд важливих рішень.
   
   З огляду положень вищезазначеного законодавства очевидно, що позбавлення особи її права на участь в загальних зборах та голосування є незаконними. У випадку, якщо реєстратор не включив акціонера до списку осіб, які мають право на участь у зборах, це повинно розцінюватися як помилка та реєстратор повинен негайно виправити її ще до початку зборів. Якщо ж він відмовляється це зробити, акціонеру необхідно негайно оскаржити такі дії в суді. Як варіант, можна подати до суду заяву про забезпечення позову у вигляді заборони товариству приймати рішення на загальних зборах з питань порядку денного, мотивуючи це тим, що заборона голосування акціонера може вплинути на прийняте рішення (наприклад, недопущення до голосування особи, яка володіє контрольним пакетом акцій).
   
   З іншого боку, збереження за особою права на управління в акціонерному товаристві несе в собі також певні ризики для подальшого забезпечення прав кредитора. Зокрема, у разі якщо кредитор є також акціонером того ж товариства, то особа-боржник внаслідок реалізації свого права на управління здатна суттєво вплинути на задоволення його інтересів. Зокрема, таке твердження буде справедливим, якщо в період дії забезпечувальних заходів відбулося кілька загальних зборів акціонерів, на яких було прийнято рішення про переобрання органів управління, внесення змін до статуту, проведення додаткової емісії акцій внаслідок чого зменшилась вартість акцій боржника.
   
   Важливим аспектом є також порядок накладення та проведення арешту акцій. Зокрема, з аналізу чинного законодавства можна стверджувати, що винесення лише ухвали суду про арешт акцій є недостатньою підставою для здійснення таких дій. У якості обов’язкової підстави для проведення такого арешту має бути винесена постанова.
   
   Водночас, на практиці можливе накладення арешту без видачі постанови. Відповідно, виникає питання, чи вважатимуться тоді дії з відчуження корпоративних прав особою, незаконними. У такій ситуації слід враховувати, чи вступило в дію рішення суду про накладення арешту та чи було особі відомо про таке судове рішення.
   
   Попри тривалі дискусії щодо необхідності заборонити особі не лише відчуження, а й реалізацію її корпоративних прав у разі накладення арешту, вважаємо, що такі дії є недоречними. З огляду на судову практику не можна стверджувати, що більшість справ, де приймається рішення про арешт корпоративних прав як спосіб забезпечення, розглядається між сторонами, які є учасниками одного акціонерного товариства. Тому заборона участі в управлінні таким товариством боржнику фактично не здатна вплинути на рівень задоволення інтересів кредиторів. Натомість таке обмеження корпоративного права особи здатна негативно вплинути та/або зашкодити інтересам товариства.