Порядок звільнення працівників через стан здоров’я

   Встановлення працівникові групи інвалідності свідчить про певні обмеження чи втрату ним працездатності. Одночасно, не кожне обмеження чи втрата працездатності можуть призвести до невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі. Існує безліч посад чи робіт, які можуть виконуватися за наявності групи інвалідності. Крім того, такі працівники можуть виконувати попередні роботи в спеціальних умовах праці.
   
   Відповідно до пункту 2 статті 40 Кодексу законів про працю України факт встановлення працівнику групи інвалідності не може бути підставою для звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. У той же час, якщо працівник подав заяву з проханням звільнити його з роботи за власним бажанням у зв’язку з неможливістю проживання у цій місцевості за станом здоров’я, підтвердженим медичним висновком, роботодавець відповідно до частини першої статті 38 КЗпП зобов’язаний звільнити такого працівника з роботи у зазначений у заяві день.
   
   Якщо факт наявності протипоказання стану здоров’я було виявлено після укладення трудового договору (наприклад, у разі, коли працівник, оформляючись на роботу, приховав цей факт), його мають звільнити відповідно до статті 7 і частини шостої статті 24 КЗпП.
   
   Статтею 170 КЗпП на роботодавця покладено обов’язок перевести працівників, які за станом здоров’я потребують надання іншої, легшої роботи, на таку роботу за їхньою згодою та відповідно до медичного висновку тимчасово або без обмеження строку.
   
   Для того, щоб установити факт виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров’я, роботодавець повинен керуватися довідкою до акту огляду МСЕК, на зворотній стороні якої зазначається висновок про умови та характер праці, а також індивідуальною реабілітаційною програмою інваліда, копію якої в установлених законодавством випадках надсилає МСЕК на адресу підприємства за місцем роботи працівника-інваліда.
   
   Згідно зі статтею 172 КЗпП роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інваліда відповідно до медичних рекомендацій МСЕК, встановити на прохання інваліда неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці. Зазначене унеможливлює звільнення працівника-інваліда згідно з пунктом 2 статті 40 КЗпП.
   
   Якщо індивідуальна реабілітаційна програма інваліда відсутня, роботодавець має право звернутися до МСЕК, рішенням якої працівникові встановлено групу інвалідності, з проханням надати висновок щодо відповідності чи невідповідності фактичних умов праці для цього працівника та його стану здоров’я.
   
   У разі відмови працівника-інваліда від пропонованого переведення на інші посади чи роботи, роботодавець може звільнити його відповідно до пункту 2 статті 40 КЗпП з дотриманням вимог законодавства. Так, відповідно до статті 43 КЗпП, якщо працівник є членом виборного органу первинної профспілкової організації, що функціонує на підприємстві, роботодавець має звернутися до профспілки, щоб отримати попередню згоду на зазначене вище звільнення.
   
   Якщо ухвалено рішення про переведення працівника на іншу роботу, слід ураховувати й вимоги частини першої статті 114 та частини другої статті 170 КЗпП. Зокрема, відповідно до частини першої статті 114 КЗпП під час переведення працівника на іншу постійну нижчеоплачувану роботу за ним протягом двох тижнів від дня переведення зберігається попередній середній заробіток. Відповідно до частини другої статті 170 КЗпП при переведенні за станом здоров’я на легшу нижчеоплачувану роботу за працівниками зберігається попередній середній заробіток протягом двох тижнів від дня переведення, а у випадках, передбачених законодавством України, попередній середній заробіток зберігається на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи або надається матеріальне забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.
   
   Правило збереження середнього заробітку на термін більше двох тижнів поширюється на працівників, яких визнано потерпілими внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 № 1105-XIV, а також на осіб, яких визнано потерпілими внаслідок Чорнобильської катастрофи категорій 1, 2 і 3 відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII.