Відповідальність позичальника за порушення грошового зобовязання

Питання відповідальності за порушення грошового зобов`язання позичальником

В рішенні Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі № 3-188/2020(455/20) зазначено, що аналіз сфери застосування приписів статей 625 та 1050 Кодексу свідчить про те, що вони унормовують питання відповідальності за порушення грошового зобов`язання позичальником, тоді як приписи статті 1048 Кодексу визначають загальні умови нарахування, сплати процентів за користування грошовими коштами як істотні умови договору позики, кредитного договору.

Проценти, про які йдеться в приписах статті 1048 Кодексу, є складовим елементом плати за надану позику/кредит, що разом з основною сумою позики/кредиту становить загальну суму боргу, яку боржник повинен сплатити через визначений час після отримання позики/кредиту.

Конституційний Суд України зазначає, що приписи частини другої статті 625, першого речення частини першої статті 1050 Кодексу та частини першої статті 1048 Кодексу регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (частина перша статті 622 Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі.

Конституційний Суд України вважає, що застосування припису першого речення частини першої статті 1050 Кодексу як такого, що його скеровано на надання кредитодавцеві права на отримання трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат як заходів цивільної відповідальності за неналежне виконання позичальником грошових зобов`язань, не може впливати на право кредитодавця на отримання процентів як плати за користування кредитом, тобто на право вимагати від боржника виконання зобов`язань за кредитним договором у натурі.

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті порушених у конституційній скарзі питань оспорюваний припис статті 1050 Кодексу не обмежує права Банку на отримання процентів як плати за користування кредитом. Відповідно, припис першого речення частини першої статті 1050 Кодексу не спричиняє й негативних наслідків для права Банку на ведення підприємницької діяльності.

Практика суду касаційної інстанції щодо можливості одночасного застосування приписів частини першої статті 1048 Кодексу та першого речення частини першої статті 1050 Кодексу в системному зв`язку з частиною другою статті 625 Кодексу з березня 2018 року зазнала докорінних змін. Ці зміни зумовлено, по-перше, зміною підходу до тлумачення статті 1048 Кодексу (щодо обов`язку боржника сплачувати проценти до дня повернення позики) у контексті визначення строку виконання зобов`язань за кредитним договором, а по-друге, новим підходом до визначення юридичної природи процентів, що їх встановлено частиною першою статті 1048 Кодексу (плата за надані грошові кошти) і частиною другою статті 625 Кодексу (міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання), та різними юридичними підставами для їх застосування. У зв`язку з наведеним Конституційний Суд України наголошує, що забезпечення сталості та єдності судової практики є основоположною функцією Верховного Суду (частина перша статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), яку не може здійснювати інший орган державної влади, зокрема, Конституційний Суд України.

В основу заяви кредитора покладено висновки Конституційного Суду України, викладені у його рішенні, які не мають своїм наслідком зміну судової практики, сталість і єдність якої є функцією Верховного Суду (18 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/1293/18 (ЄДРСРУ № 108455952).

ВАЖЛИВО: Наразі Верховний Суд у сфері кредитування не вбачає підстав для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові у справі № 444/9519/12, що підтверджується постановами Верховного Суду у справах № 296/10217/15-ц від 07.07.2020, № 912/1120/16 від 04.02.2020, № 910/18943/20 від 27.07.2021, № 910/17048/17 від 18.01.2022).

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу (постанова Великої Палати ВС від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц).

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Однак слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв`язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються. При цьому обов`язок сплатити суму неустойки (штрафу, пені) за невиконання зобов`язання не є зобов`язанням в розумінні положень частини першої статті 509 ЦК, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин статті 625 ЦК України (п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Рішення суду не є підставою виникнення нового грошового зобов`язання у спірних правовідносинах, а лише підтверджує факт порушення відповідачем грошового зобов`язання, яке виникло до ухвалення судового рішення на підставі договору.

Зазначене рішення суду не трансформує та не припиняє грошове зобов`язання.

Нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на встановлену рішенням суду заборгованість до складу якої, окрім основного боргу, входять суми неустойки, 3 проценти річних та інфляційних втрат, не відповідає принципу заборони подвійної цивільно-правової відповідальності та суперечить положенням статті 550 Цивільного кодексу про заборону нарахування процентів на неустойку (п. 48-50 постанови КГС ВС від 15.11.2019 року по справі № 905/1753/18).

За змістом частини другою статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином враховуючи, що грошове зобов`язання виникло до ухвалення судового рішення по суті спору та не припинилося внаслідок набрання ним законної сили, нарахування 3 % річних та інфляційних, згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, належить здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих цим рішенням сум пені, 3 % річних, інфляційних та судового збору (п. 59-62 постанови КГС ВС від 15.11.2019 року по справі № 905/1753/18).

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (постанова Великої Палати ВС від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц). Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №  310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

ВИСНОВОК: З вказаного висновку вбачається можливість нарахування трьох відсотків річних, інфляційних втрат та процентів за користування кредитними коштами. Проте указаний висновок не впливає на строк нарахування процентів та неустойки.

#інфляційні_втрати, #3_річних, #виконання_грошового_зобовязання, #індекс_інфляції, #три_відсотки_річних, #судові_витрати, #стягнення_заборгованості, #Верховний_суд, #судова_практика, #Адвокат_Морозов