Нові гарантії «солдатам підприємства»: усе досконаліше...

Трохи історії

Причини, з яких учорашні працівники надягають військову форму, можуть бути різні. Як бути: розривати з такими працівниками трудовий договір чи зберігати за ними місце роботи? Традиційно у цьому питанні роботодавці орієнтувалися на положення п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП.

З моменту оголошення першої часткової мобілізації в березні 2014 року текст цього пункту КЗпП змінювався тільки раз. Тоді було встановлено заборону на звільнення згідно з  п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

За такими працівниками необхідно було дотримуватися гарантій, установлених ч. 3 ст. 119 КЗпП, зокрема, зберігати за ними місце роботи, посаду та середній заробіток, який обіцяли компенсувати з бюджету.

Але все тече, все міняється. Прагнучи фінансово підтримати добровольців, які прийняли рішення стати на захист Батьківщини, і тих мобілізованих працівників, хто вирішив продовжити службу за контрактом, законодавці дружно вносили зміни та доповнення до «гарантійної» ст. 119 КЗпП, забуваючи про «звільнюючий» п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП. Результат: положення цих двох норм перестали «дружити» одне з одним.

Тобто за тими, кого роботодавець мав право звільнити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП, він повинен був зберігати місце роботи, посаду та середній заробіток згідно зі ст. 119 цього Кодексу.

І ось нарешті незрозумілості усунено. Тепер завдяки Закону № 433 підставою для звільнення згідно з  п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП є призов або вступ працівника чи власника — фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до ч. 3 і 4 ст. 119 цього Кодексу.

Але розслаблятися не варто! Законом № 433, що набув чинності 11.06.2015 р., до ч. 3 ст. 119 КЗпП було внесено зміни, а ч. 4 цієї статті взагалі викладено в новій редакції. Отже, інтрига зберігається, продовжуємо розбиратися!

Той вирішив служити, а цього призвали: звільняти не можна залишити

Увага! Відповідно до оновленої ст. 119 КЗпП з 11.06.2015 р. підприємства, організації, установи зобов’язані зберігати місце роботи, посаду та середній заробіток (читайте не мають права звільняти на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП у разі призову або вступу на службу) працівників:

1) призваних на строкову військову службу! Несподівано? Як сказати… Спробу зрівняти в гарантіях призваних на військову службу солдатів-строковиків і мобілізованих солдатів наші законодавці зробили ще в січні 2015 року. Проте тоді, внісши відповідні зміни до ч. 3 ст. 39 Закону № 2232*, вони забули їх продублювати в КЗпП.

* Закон України «Про військовий обов’язок та військову службу» від 25.03.92 р. № 2232-XII.

До 11.06.2015 р. КЗпП дозволяв звільняти працівників, призваних на строкову військову службу. Водночас окремі фахівці Мінсоцполітики вважають, що заборона на звільнення працівників, призваних на строкову військову службу, діє з 08.02.2015 р. Незважаючи на те що ці спори між КЗпП і  Законом № 2232 усунено тільки з 11.06.2015 р.

І ось нарешті Закону № 433 вдалося узгодити положення ст. 119 КЗпП і  ч. 3 ст. 39 Закону № 2232.

Важливо! На наш погляд, аналіз положень ч. 3 ст. 119 КЗпП дає можливість зробити висновок, що гарантії, установлені ст. 119 КЗпП, у тому числі й щодо збереження місця роботи, посади, поширюються тільки на солдатів-строковиків, призваних на службу протягом особливого періоду. Після його закінчення гарантії зникають, а отже, ви маєте право розпрощатися з працівником у разі його призову на військову службу;

2) призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період;

3) прийнятих на військову службу за контрактом у випадку:

— виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці;

— оголошення рішення про проведення мобілізації;

— оголошення рішення про введення воєнного стану;

4) призваних під час мобілізації, на особливий період, та тих, які підлягають звільненню з військової служби у зв’язку з оголошенням демобілізації, але продовжили військову службу у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом.

Усіх, хто не потрапить до цих бравих лав (наприклад, працівників, яких направили на альтернативну (невійськову) службу), можна звільнити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП .

З категоріями працівників, на яких поширюються гарантії, установлені ч. 3 і 4 ст. 119 КЗпП, розібралися. Тепер час з’ясувати, протягом якого періоду вони діють.

Шукаємо межі

Гарантії для «солдатів підприємства», установлені ч. 3 і 4 ст. 119 КЗпП, щодо збереження місця роботи, посади та середньої зарплати починають діяти з дня початку проходження військової служби. Таким днем вважають:

— день відправлення до військової частини з обласного збірного пункту — для громадян, призваних на строкову військову службу;

— день зарахування до списків особового складу військової частини — для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі резервістів під час мобілізації;

— день відправлення до військової частини з районного (міського) військового комісаріату — для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, і на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

І як довго діють гарантії? Ті з вас, у кого на підприємстві були мобілізовані працівники, пам’ятають, що максимальний строк для гарантій дорівнював року, а якщо мобілізований «солдат підприємства» продовжував службу за контрактом, то він подовжувався більш ніж на рік. Тепер цю інформацію з папки «Знати і відстежувати» можна перекласти до папки «Забути і не згадувати»! З 11.06.2015 р. діють нові строки збереження місця роботи, посади і середнього заробітку «солдатам підприємства». Їх ми навели в таблиці.

І в кінці статті «солодка цукерочка». Оновлені положення ч. 3 — 5 ст. 119 КЗпП гарантують компенсацію з бюджету середнього заробітку всім «солдатам підприємства», переліченим вище в таблиці, а не тільки мобілізованим. Причому Кабмін повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність до Закону № 433 протягом одного місяця.

Звичайно, така інформація не може не тішити роботодавців. Але коштів на цю радість в Держбюджеті на 2015 рік не закладено. А отже, їх треба знайти та зафіксувати у відповідному законі. Крім того, не завадило б відкоригувати п.п. 165.1.1 ПКУ і  ч. 7 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI, що звільняють від оподаткування. Адже в них ідеться тільки про компенсацію середнього заробітку мобілізованих працівників.

І якщо цього не зробити, є ймовірність, що податківці наполягатимуть на оподаткуванні середнього заробітку «солдатам підприємства» (контрактникам і строковикам).

Ой як хочеться вірити, що цього разу наші законодавці і КМУ не тягнутимуть кота за хвіст.

buhgalter911@mail.ua