Якщо військовослужбовець-контрактник хоче звільнитися з роботи…

Звернемося до «профільної» ст. 119 КЗпП. У ній сказано, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток.

Зверніть увагу: у ч. 3 ст. 119 КЗпП зазначено, що для збереження місця роботи, посади і середнього заробітку працівник, зокрема, має бути прийнятий на військову службу за контрактом. Оскільки використаний термін «прийнятий», а не «призваний», можна стверджувати, що законодавець поширив дію цієї норми в тому числі на тих працівників, які добровільно уклали контракт на проходження військової служби.

І ще один важливий момент: контракт має бути укладений під час дії особливого періоду. Що ж таке «особливий період»?

Визначення цього терміна наведене в ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.91 р. № 1932-XII і ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.93 р. № 3543-XII. Так, особливий період розпочинається з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих місцевостях. Цей період охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Досить поширена думка про те, що особливий період включає тільки час мобілізації і воєнний час (у випадку якщо оголошений стан війни). Свідченням тому є лист Держаудитслужби від 20.11.2017 р. № 25-18/627, а також рішення Київського апеляційного адмінсуду від 04.02.2016 р. у справі № 826/18425/15. Про те, що контрактника-добровольця можна звільнити на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП (тобто у зв’язку зі вступом працівника на військову службу), говорять і деякі фахівці Держпраці*.

* lutsk.dsp.gov.ua/працівник-вступив-на-військову-служб/

Проте Міноборони вважає інакше. На його думку, закінчення заходів, пов’язаних з мобілізацією, не є підставою для припинення особливого періоду, який діє з 17.03.2014 р. (тобто з моменту оголошення Указу Президента України від 17.03.2014 р. № 303/2014) (див. листи Міноборони від 18.10.2016 р. № 322/2/6917, від 20.10.2016 р. № 316/1/906**). При цьому в одному із зазначених листів Міноборони відмічає, що Закон України від 21.10.93 р. № 3543-XII не встановлює чіткого порядку припинення особливого періоду. Таким чином, не зовсім зрозуміло, які саме події (юридичні факти) можуть свідчити про закінчення такого періоду.

** Детальніше читайте в статті «Міноборони: особливий період та кризова ситуація є!» (журнал «Бухгалтер 911», 2016, № 45).

Деяку ясність у це питання внесли слуги Феміди. Верховний Суд так само, як і Міноборони, вказує на те, що особливий період в Україні розпочав діяти з 17.03.2014 р. І доповнює: дія особливого періоду має бути скасована шляхом прийняття окремого Указу Президента України після стабілізації обстановки на сході країни. Оскільки відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав, особливий період в Україні продовжує діяти.(ср. )

Це єдина послідовна позиція, яка простежується в цілій низці судових рішень (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 20.06.2018 р. у справі № 631/1919/16-ц, від 20.06.2018 р. у справі № 323/1252/17, від 21.02.2018 р. у справі № 211/1546/16-ц, а також лист ВСУ від 13.07.2018 р. № 60-1543/0/2-18).

Підсумуємо. Особливий період в Україні розпочався 17.03.2014 р. і продовжує діяти нині. Отже, за працівниками, прийнятими на військову службу за контрактом, роботодавець зобов’язаний зберігати місце роботи, посаду і середній заробіток до закінчення особливого періоду або до дня їх фактичної демобілізації.

Тепер що стосується звільнення. Право працівника звільнитися за власним бажанням закріплене в ст. 38 КЗпП. І роботодавець ніби як не має права його порушувати. Тому якщо працівник (у тому числі той, що проходить військову службу за контрактом) хоче звільнитися за власним бажанням, підприємство формально має таке бажання задовольнити.

Власне, у багатьох судових рішеннях*** судді нормально дивляться на таке звільнення.

*** reyestr.court.gov.ua/Review/74759670; reyestr.court.gov.ua/Review/77691486; reyestr.court.gov.ua/Review/72489680.

Водночас не може не насторожувати підхід, який червоною лінією йде судовими рішеннями (пов’язаними із застосуванням ч. 3 ст. 119 КЗпП), що стосуються, щоправда, строкових трудових договорів:

**** reyestr.court.gov.ua/Review/74671222.

«…чинне законодавство не передбачає можливості розірвання трудових відносин із працівником, призваним на військову службу, за жодних обставин».

Таким чином, не можна виключати імовірність того, що навіть звільнення працівника з його ініціативи викликає «гнів» у «трудових» перевіряючих.