Возникнут проблемы с наёмными работниками:
Из моего обращения в Минсоцполитики в июле 2019
Механізм припинення трудового договору у разі смерті роботодавця – фізособи чинним законодавством не визначений.
Відповідно до ст. 49 ЦКУ смерть фізособи є актом цивільного стану. У свою чергу, згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» свідоцтво про смерть повторно може бути видане другому з подружжя і близьким родичам померлого на підставі їх заяви, представникові органу опіки і піклування у разі виконання ним повноважень з опіки і піклування щодо осіб, які мають право на отримання такого свідоцтва. Закон визначає виключний перелік осіб, які мають право звернутися за повторною видачею документа, що підтверджує смерть фізособи; і працівник до їх числа не належить. Треба звертатися до суду з позовом про розірвання трудового договору.
Ситуація з унесенням запису про припинення трудового договору до трудової книжки працівника – законодавчо також не врегульована. Рекомендуємо працівнику звернутися до родичів СЗО і попросити в них копію свідоцтва про смерть. Вона згодиться й для того, щоб довести новому роботодавцеві, що трудовий договір з підприємцем припинений.
Далі, відповідно до п. 2 частини четвертої ст. 18 Закону України від 15.03. 2003р. № 755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» зі змінами та доповненнями для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця подається, зокрема ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою – у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця у зв’язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.
Відповідно до п.п. 65.10.2 п. 65.10 ст. 65 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI (далі – ПКУ) внесення до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків запису про припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця чи незалежної професійної діяльності фізичної особи здійснюється у разі:
смерті фізичної особи, що підтверджується свідоцтвом про смерть (витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інформацією органу державної реєстрації актів цивільного стану);
внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця – з дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця (п.п. 65.10.3 п. 65.10 ст. 65 ПКУ).
Підпунктом 37.3.2 п. 37.3 ст. 37 ПКУ визначено, що підставами для припинення податкового обов’язку, крім його виконання, є, зокрема смерть фізичної особи.
Згідно з п. 99.1 ст. 99 ПКУ виконання грошових зобов’язань та/або погашення податкового боргу фізичної особи (у тому числі фізичної особи – підприємця, фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність) у разі її смерті або оголошення судом померлою здійснюється її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, та пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття.
Претензії спадкоємцям пред’являються контролюючими органами в порядку, встановленому цивільним законодавством України для пред’явлення претензій кредиторами спадкодавця.
Після закінчення строку прийняття спадщини грошові зобов’язання та/або податковий борг спадкодавця стають грошовими зобов’язаннями та/або податковим боргом спадкоємців.
Протягом строку прийняття спадщини на грошові зобов’язання та/або податковий борг спадкодавців пеня не нараховується.
У разі переходу спадщини до держави грошові зобов’язання померлої фізичної особи припиняються.
Пунктом 162.3 ст. 162 ПКУ встановлено, що у разі смерті платника податку на доходи фізичних осіб або оголошення його судом померлим чи визнання безвісно відсутнім податок за останній податковий період справляється з нарахованих на його користь доходів. Відповідно до цього останнім податковим періодом вважається період, який закінчується днем, на який відповідно припадає смерть такого платника податку, винесення такого судового рішення. У разі відсутності нарахованих доходів податок сплаті не підлягає.
Особою, відповідальною за погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу платника податків, є стосовно фізичної особи, яка померла або визнана судом безвісно відсутньою або оголошена померлою, – особи, які вступають у права спадщини або уповноважені здійснювати розпорядження майном такої особи (п. 97.4 ст. 97 ПКУ).
Відповідно до абз. 22 п. 2 розд. І «Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», затвердженого наказом Мінфіну від 14.04.2015р. № 435 (із змінами), платники ЄСВ, зазначені, в п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України від 08.07.2010р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464), на яких покладено обов’язки нараховувати, обчислювати та сплачувати ЄСВ, а також платники ЄСВ, зазначені в пп. 4, 5, 51 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 є страхувальниками.
Відповідно до ч. 7 ст. 25 Закону № 2464 сума недоїмки підлягає списанню, зокрема в разі смерті фізичної особи, визнання її безвісно відсутньою, недієздатною, оголошення померлою та відсутності осіб, які відповідно до Закону № 2464 несуть зобов’язання із сплати ЄСВ.
Таким чином, у разі смерті СЗО всі його права та обов’язки (в тому числі щодо трудових відносин) переходять до його спадкоємців.
Відповідно до ст. 49 ЦКУ смерть фізособи є актом цивільного стану. У свою чергу, згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» свідоцтво про смерть повторно може бути видане другому з подружжя і близьким родичам померлого на підставі їх заяви, представникові органу опіки і піклування у разі виконання ним повноважень з опіки і піклування щодо осіб, які мають право на отримання такого свідоцтва. Закон визначає виключний перелік осіб, які мають право звернутися за повторною видачею документа, що підтверджує смерть фізособи; і працівник до їх числа не належить. Треба звертатися до суду з позовом про розірвання трудового договору.
Ситуація з унесенням запису про припинення трудового договору до трудової книжки працівника – законодавчо також не врегульована. Рекомендуємо працівнику звернутися до родичів СЗО і попросити в них копію свідоцтва про смерть. Вона згодиться й для того, щоб довести новому роботодавцеві, що трудовий договір з підприємцем припинений.
Далі, відповідно до п. 2 частини четвертої ст. 18 Закону України від 15.03. 2003р. № 755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» зі змінами та доповненнями для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця подається, зокрема ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою – у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця у зв’язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.
Відповідно до п.п. 65.10.2 п. 65.10 ст. 65 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI (далі – ПКУ) внесення до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків запису про припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця чи незалежної професійної діяльності фізичної особи здійснюється у разі:
смерті фізичної особи, що підтверджується свідоцтвом про смерть (витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інформацією органу державної реєстрації актів цивільного стану);
внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця – з дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця (п.п. 65.10.3 п. 65.10 ст. 65 ПКУ).
Підпунктом 37.3.2 п. 37.3 ст. 37 ПКУ визначено, що підставами для припинення податкового обов’язку, крім його виконання, є, зокрема смерть фізичної особи.
Згідно з п. 99.1 ст. 99 ПКУ виконання грошових зобов’язань та/або погашення податкового боргу фізичної особи (у тому числі фізичної особи – підприємця, фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність) у разі її смерті або оголошення судом померлою здійснюється її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, та пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття.
Претензії спадкоємцям пред’являються контролюючими органами в порядку, встановленому цивільним законодавством України для пред’явлення претензій кредиторами спадкодавця.
Після закінчення строку прийняття спадщини грошові зобов’язання та/або податковий борг спадкодавця стають грошовими зобов’язаннями та/або податковим боргом спадкоємців.
Протягом строку прийняття спадщини на грошові зобов’язання та/або податковий борг спадкодавців пеня не нараховується.
У разі переходу спадщини до держави грошові зобов’язання померлої фізичної особи припиняються.
Пунктом 162.3 ст. 162 ПКУ встановлено, що у разі смерті платника податку на доходи фізичних осіб або оголошення його судом померлим чи визнання безвісно відсутнім податок за останній податковий період справляється з нарахованих на його користь доходів. Відповідно до цього останнім податковим періодом вважається період, який закінчується днем, на який відповідно припадає смерть такого платника податку, винесення такого судового рішення. У разі відсутності нарахованих доходів податок сплаті не підлягає.
Особою, відповідальною за погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу платника податків, є стосовно фізичної особи, яка померла або визнана судом безвісно відсутньою або оголошена померлою, – особи, які вступають у права спадщини або уповноважені здійснювати розпорядження майном такої особи (п. 97.4 ст. 97 ПКУ).
Відповідно до абз. 22 п. 2 розд. І «Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», затвердженого наказом Мінфіну від 14.04.2015р. № 435 (із змінами), платники ЄСВ, зазначені, в п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України від 08.07.2010р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464), на яких покладено обов’язки нараховувати, обчислювати та сплачувати ЄСВ, а також платники ЄСВ, зазначені в пп. 4, 5, 51 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 є страхувальниками.
Відповідно до ч. 7 ст. 25 Закону № 2464 сума недоїмки підлягає списанню, зокрема в разі смерті фізичної особи, визнання її безвісно відсутньою, недієздатною, оголошення померлою та відсутності осіб, які відповідно до Закону № 2464 несуть зобов’язання із сплати ЄСВ.
Таким чином, у разі смерті СЗО всі його права та обов’язки (в тому числі щодо трудових відносин) переходять до його спадкоємців.