У глибині моря, де сонце не світить,
Жила русалка, волошкова і біла.
Її волосся, як водорості, плили,
А очі були сині, як безмежна далина.
Одного дня, коли хвилі лагідно шептали,
Русалка побачила краба на піску.
Він був маленький, з червоним панцирем,
Але його очі виражали незвичайний ріст.
Русалка відчула, як серце її враз заколотило,
Коли вони зустрілися під срібним місяцем.
Краб віддавав їй своє найкраще усмішку,
А русалка віддавала йому своє найтепліше серце.
Вони зустрічалися в таємних печерах,
Де світло проникало лише крізь водорості.
Русалка слухала, як краб розповідає про свій світ,
А він слухав, як вона співає про кохання.
Але одного дня, коли шторм вирував на поверхні,
Краб зник, залишивши русалку саму.
Вона чекала його повернення, але даремно,
Бо він вже був знову в своєму панцирі.
Русалка плакала солоними сльозами,
Співаючи пісню про своє незабутнє кохання.
Її голос летів на вітер, але краб не чув,
Бо він був занадто зайнятий своїми клешнями.
Так закінчилася ця незвичайна історія,
Русалка і краб, як дві різні світлини.
Але їхнє кохання залишилося в серцях,
Як спогад про те, як море з'єднує душі.
Це малюнок на цю тему, що він створив: