Сайт для бухгалтеров №1 в Украине

Получайте
новости почтой!


28.08.17
9629 0 Печатать

Позика. Запитання-відповіді

Игорь Тетеря, адвокат

Нерідко нам доводиться позичати родичам, друзям, а інколи й просто знайомим, грошові кошти, у деяких випадках, досить немалі. І, природньо, що ми розраховуємо на повернення позичених коштів. Однак, в житті буває всяке, і ті, кому ми довіряли, з тих чи інших причин, гроші, в обумовлений термін, не повертають, пояснюючи це, якимись, дуже поважними причинами та обыцяючи повернути « наступного понеділка ». Однак, і в « наступний понеділок » знаходиться якась «поважна» причина (інколи вона і справді поважна, особливо коли мова йде про велику суму грошей, але від цього не легше) і в наступний…а потім від нас просто перестають брати слухавку та уникають зустрічі.

В такому разі у позикодавця пряма дорога до суду. Однак, якщо суду не надати належних та допустимих доказів того, що гроші передавались позичальнику та позичальник обіцяв їх повернути, така справа приречена на провал.

Тож давайте проаналізуємо, якими документами (чи можливо іншими доказами) підтверджується виникнення між сторонами правовідносин позики, та які вимоги до таких документів встановлено законодавством.

Для більшої зручності, аналіз проведемо у формі «запитання – відповідь», з детальним нормативним обгрунтуванням.

Запитання: чи можна позичити гроші при свідках, не складаючи жодних письмових документів?

Відповідь: ні, не можна!

Обгрунтування: Відповідно до ч. 1 ст. 206 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК) усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

За статтею 208 ЦК у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до статті 1047 ЦК договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

З наведеного випливає, що належною формою договору позики, є письмова форма. (аналогічний правовий висновок зроблено Верховним Судом України (надалі – ВСУ) у справі 6-1103цс16)

Що стосується показів свідків, якими підтверджується укладення усного договору позики, слід зазначити, що згідно ч.2 ст.59 Цивільного процесуального кодексу України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вже зазначалось вище, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший письмовий документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей, а отже покази свідків, у такому разі, будуть неналежним та недопустимим доказом. (як приклад: ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (надалі – ВССУ) від 14 квітня 2016 року № 382/1466/15-ц)

Запитання: який документ може підтвердити позику?

Відповідь: будь-який письмовий документ (або декілька документів), зі змісту якого вбачається, що між сторонами, які його підписали, виникли правовідносини позики!

Обгрунтування: За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК).

Згідно ч. 2 ст. 640 ЦК якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Як вже зазначалось вище, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

З ч. 1 ст. 207 ЦК випливає, що договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами.

У своїй постанові від 24.02.2016р. у справі № 6-50цс16 ВСУ вказав, що оскільки у справі, яка переглядається, договір позики укладений у письмовій формі та його зміст підтверджує факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику та отримання останнім цих коштів, то висновок апеляційного суду, з яким погодився касаційний суд, про обов’язковість складання розписки, яка підтверджує цей факт, є помилковим.

У постанові від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13 ВСУ зробив висновок, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Запитання: чи достатньо у роз писці (або іншому письмовому документі) зазначити про отримання коштів, для виникнення у отримувача обов язку їх повернення?

Відповідь: ні, не достатньо!

Обгрунтування: У своїй постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 ВСУ зазначив, що договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов’язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Частиною першою статті 1049 встановлено, що за договором позики позичальник зобов’язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов’язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов’язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Запитання: чи правда, що позика може надаватись тільки в гривні?

Відповідь: ні, не правда! Однак, у разі не повернення боргу, позикодавець має право вимагати її повернення тільки в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Обгрунтування: Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша стаття 192 ЦК).

Іноземна  валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК).

Слід зазначити, що до таких випадків, зобов ’ язання позики, законом не віднесено.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з частиною третьою статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК).

У своїй постанові від 02.07.2014 р. у справі № 6-79цс14 ВСУ виклав правову позицію, згідно якої аналіз норм ст. 99 Конституції України, ст. ст.192, 533 ЦК дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов’язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов’язання і його виконання є національна валюта України – гривня.

Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і  стягненню і інші складові грошового зобов’язання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст. 625 ЦК.

Крім того, важливо зазначити, що розмір погашення боргу в гривні, визначається за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.Такий висновок зроблено ВСУ у своїй постанові від 21.12.2016р. у справі за № 6-1672цс16.

Однак, слід бути уважним та точно зазначати валюта якої саме держави передається в позику.

Так, у постанові від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13 ВСУ вказав, що  незазначення в договорі, якої саме іноземної держави валюта бралася в борг, а саме іноземної держави долара (США, Австралії чи Канади тощо), може вплинути на визначення розміру боргу, що підлягає доказуванню в установленому законодавством порядку, а не бути підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення боргу.

Запитання: чи має право позикодавець на отримання процентів за договором позики?

Відповідь: так, має.

Обгрунтування: В статті4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено перелік фінансових послуг, серед яких значиться надання коштів у позику.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями.

Водночас, ВСУ у своїй постанові від 30 травня 2012 року № 6-48цс12 зазначив, що право позикодавця (фізичної особи), який не є ні юридичною особою, ні суб’єктом підприємницької діяльності, які відповідно до вищенаведеного Закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг, на отримання від позичальника обумовлених договором позики процентів за користування грошима регулюється ст. ст. 1046–1048 ЦК України, а не вказаним вище Законом.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Слід зазначити, що у випадку не встановлення договором розміру процентів після спливу визначеного у договорі строку їх повернення, розмір процентів визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Більше того, положення статті 625 ЦК також підлягають застосуванню із поєднанням зі статтею 1048 ЦК України у разі прострочення виконання боржником грошового зобов’язання. (до цього зводяться правові позиції ВСУ викладені у постановах від 07.09.2016 року у справі за № 6-1412цс16 та від 19.10.2016р. у справі № 6-2129цс16)

Запитання: яку відповідальність несе позичальник, у разі невиконання зобов язання по поверненню боргу за договором позики?

Відповідь: Сплачує неустойку (якщо вона передбачена договором), а також сплачує 3% річних від простроченої суми боргу та інфляційні нарахування.

Обгрунтування: Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Так, ст. 627 ЦК передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК).

Відповідно до ст. 526 ЦК, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Таким чином, якщо сторони в договорі позики передбачили сплату боржником неустойки за порушення зобов ’ язання, то неустойка підлягає стягненню з боржника у розмірі передбаченому договором.

Крім того, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша стаття 1050 ЦК).

Згідно ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що у своїй постанові від 03.09.2014р. № 6-100цс14 ВСУ вказав, що стягнення з боржника, який порушив грошове зобов’язання, сум індексації грошового боргу та процентів не перешкоджає стягненню у передбачених законом або договором випадках неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов’язання, оскільки  відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Однак, звертаю увагу, що у своїй постанові від 21.12.2016 р. у справі за № 6-1672цс16 ВСУ зазначив, що офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України – гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Таким чином, норми частини другої статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов’язання, визначеного у гривнях.

По материалам Ліга.Блоги

Бухгалтер 911 подчеркивает: содержание авторских материалов может не совпадать с политикой и точкой зрения редакции. Среди авторов материалов, которые публикуются, есть не только представители редакционной команды.

Информация, представленная в конкретной публикации, отражает позицию автора. Редакция не вмешивается в авторские материалы, не редактирует тексты и, следовательно, не несет ответственности за их содержание.

Комментарии
Спасибо, что читаете нас Войдите и читайте дальше
Для того, чтоб распечатать текст необходимо оформить подписку
copy-print__image
Данная функция доступна только
авторизованным пользователям