Обов'язок доведення правомірності звільнення працівника при оспорюванні такої покладається на роботодавця

Автор: Кірюшин Артем Андрійович,  (№ 273/212/16-ц від 23.01.2018 р.), Інтернет-ресурс "Протокол".

Фабула судового акту: У даній справі працівника було звільнено з роботи у зв'язку із припиненням повноважень посадової особи на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

При цьому при звільненні працівника роботодавцем засновник підприємства не повідомив його про причини та правові підстави звільнення. У порушення статті 47 КЗпП України з ним не проведено розрахунок, не видано трудову книжку. 

При розгляді справи у суді першої інстанції відповідач послався на те, що позивачем не доведнно, що протокол зборів засновників про його звільнення є фіктивним. Заробітна плата позивачу нарахована і він може її отримати, проте відмовляється, а його трудова книжка знаходиться у нього вдома. Він не подавав її до ПСП ім. Шевченка для внесення запису про звільнення.

Судом першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд у задоволенні позовних вимог працівника відмовлено у вз'язку із тим,що звільнення проведено відповідно до вимог закону, заявлені позивачем позовні вимоги неконкретизовані, а обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, недоведені доказами. Вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволенню не підлягають, так як вони є похідними від вимоги про поновлення на роботі. 

Натомість Верховний Суд вказані рішення скасував з наступних підстав.

Пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України передбачено, що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Дія положень частини третьої статті 99 ЦК України та пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України передбачає право компетентного (уповноваженого) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав; реалізація цього права у будь-який час гарантується нормами корпоративного права для припинення негативного впливу на управлінську діяльність товариства.

З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

При цьому законність звільнення за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України обумовлюється лише правозгідністю рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників.

При цьому обов'язок проведення повного розрахунку в день звільнення працівника відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України покладено на власника підприємства проте суди першої та паеляційних інстанцій не перевірили чи було виконано відповідачем такий обов'язок.

Судами попередніх інстанцій не досліджено надані позивачем докази щодо заборгованості із заробітної плати, компенсації за несвоєчасну її виплату, вихідної допомоги, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.