Обчислення розміру пені, стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних

Евгений Морозов, адвокат (судебная защита), магистр права, http://www.alibi.dp.ua.

Судова практика Верховного суду щодо правильності обчислення розміру пені, стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних у господарських спорах.

27 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/20107/17 (ЄДРСРУ № 82007513) досліджував питання щодо обчислення та стягнення пені і 3% річних. 

Відносно правильності обчислення пені

Суд вказав, що у постанові Верховного Суду від 28.01.2019 р. по справі № 922/3782/17 викладений наступний правовий висновок: «З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).»

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 р. по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 р. по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 р. по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 р. по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 р. по справі № 927/467/17. 

Відносно обчислення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України

У постанові Верховного Суду від 18.04.2019 р. у справі № 914/1126/14 викладений наступний правовий висновок: "Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Зазначена правова позиція щодо розміру обчислення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України є сталою та зокрема викладена в постановах Верховного Суду України від 24.10.2011 р. у справі № 25/187 та від 07.11.2011 р. у справі № 5002-2/5109-2010."

Аналогічна правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки НБУ також викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 р. у справі № 910/10224/14, від 23.05.2018 р. у справі № 910/15492/17 та від 06.03.2019 р. у справі № 916/4692/15.  

Відносно розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат 

За змістом норми ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5  ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 686/21962/15-ц.

Більше того, ще Верховний Суд України у постанові від 26.04.2017 р. у справі № 3-1522гс16 зробив висновок, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

У постанові Верховного Суду від 13.06.2018 р. у справі № 922/1008/16 зазначено наступне:" В даному випадку суд першої інстанції вірно здійснив перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних".

Крім того, в постанові Верховного Суду від 10.04.2019 р. у справі № 910/13064/17 вказано: "Верховний Суд зазначає, що з огляду на відсутність підстав нарахування пені в періоди до укладення додаткових договорів та наявність прострочення сплати процентів за частину місяців, охоплених  додатковими договорами підлягає з`ясуванню розмір пені та правильність розрахунку, оскільки позивачем у розрахунки включено в періоди простроченого платежу і день фактичної сплати заборгованості.   Враховуючи викладене, висновки суду апеляційної інстанції щодо розміру пені є передчасними."

Також необхідно вказати, що за своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як забезпечувальний (гарантійний) платіж, не може розцінюватись як грошове зобов'язання в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України.

Так як повернення суми забезпечувального платежу не є грошовим зобов'язанням, на нього можуть нараховуватись лише проценти, передбачені ст. 536 Цивільного кодексу України.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08.02.2018 у справі № 910/11491/17. 

Стосовно зарахування зустрічних вимог

Одною важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов`язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої з названих вище умов, виключає проведення зарахування у добровільному порядку.

Аналогічні висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладені, зокрема, у постановах від 24.01.2018 р. по справі № 908/3039/16, від 05.04.2018 р. по справі № 910/13205/17, від 25.04.2018 р. по справі № 910/6781/17, від 25.07.2018 р. по справі № 916/4933/15, від 22.08.2018 р. по справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 р. по справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 р. по справі № 910/23246/17 (в даній постанові застосовано термін «прозорість вимог»), від 13.11.2018 по справі № 914/163/14, від 02.04.2019 р. по справі № 918/539/18.

ВИСНОВОК: Підсумовуючи зазначене вбачається наступне:  

Суд має з`ясовувати правильність розрахунку пені та 3 % річних, а також здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується;

У разі якщо розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу;

За прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України;

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, а стягнення 3% річних відбувається за три роки, які передували моменту звернення з позовною заявою до суду;

Умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є їх безспірність, тобто відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов`язань.