Звільнення платника від відповідальності за порушення строків погашення податкового зобов`язання не свідчить про звільнення від обов`язку виконати податкове зобов`язання

"Вісник. Офіційно про податки".

Пунктом 129.6 ПКУ передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених ПКУ, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

У зв’язку з цим Верховний Суд визнав, що платник звільнений від відповідальності у вигляді штрафу та/або пені за порушення строків або неповний обсяг перерахованого податкового зобов'язання у разі, якщо такі дії/або бездіяльність вчинені обслуговуючим його банком, оскільки вини та/або умислу у невчасній чи не в повному обсязі сплаті податкового зобов'язання у діях платника у цьому випадку немає.

Водночас Суд врахував, що з огляду на вимоги п. 113.2 ПКУ застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) не звільняє платників податків від обов'язку сплатити до бюджету належні суми податків та зборів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, а також від застосування до них інших заходів, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, звільнення платника від відповідальності за порушення строків погашення податкового зобов'язання не свідчить про звільнення від обов'язку виконати податкове зобов'язання.

До того ж Суд звернув увагу на положення ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», відповідно до яких переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Наведена норма свідчить про те, що належним виконанням податкового зобов'язання шляхом ініціювання платником переказу є надходження коштів від платника на відповідний казначейський рахунок.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступила від правової позиції, викладеної у постанові ВСУ від 06.04.2004 р. № 8/140. Вона дійшла такого висновку: у разі несвоєчасного або перерахування не в повному обсязі суми податкового зобов'язання з вини банку платника такий платник звільняється від фінансової відповідальності у вигляді штрафу та/або пені, однак не звільняється від обов'язку сплатити в повному обсязі податкове зобов'язання.

Саме у платника податків, а не у відповідного державного органу, існували договірні відносини із банком, цей банк в такому випадку надавав платнику податків відповідні банківські послуги, як контрагент по господарському договору про банківське обслуговування. Позивач був вільний у виборі відповідного контрагенту (банку) для здійснення зберігання та переказів його коштів. Тому невиконання своїх обов'язків банком-контрагентом належить до комерційних ризиків позивача і не може бути перекладено на державу.

Постанова ВС від 01.06.2020 р. у справі № 804/4602/16.