Доступ ДПС до рахунків без рішення суду: чи виправдано втручання держави в банківську таємницю

Адвокат Руслана Пивоварова, партнер АО «Кролевецький та партнери».

15 вересня 2020 року в ВРУ був зареєстрований законопроєкт «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень» № 4101.

Можливість прийняття закону спричинила чималий галас, адже документ пропонує надати податковій службі доступ до інформації на банківських рахунках платників податків без рішення

Чим обумовлена потреба в прийнятті такої новації та чи можна вважати її прямим втручанням держави в банківську таємницю? 

Які ризики потрібно врахувати власникам рахунків? 

Про що галас?

Серед іншого, проєктом передбачено зміни до п. 20.1.5 ПКУ, яким пропонується надати контролюючому органу право отримувати безоплатно від установ Нацбанку України, банків та інших фінансових установ інформацію, передбачену підпунктом «ґ» пункту 4 статті 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність», на вимогу такого контролюючого органу з питань виконання рішення суду про стягнення коштів платника податків, що має податковий борг, в рахунок його погашення.

Яка це інформація?

Тим же законопроєктом передбачається доповнити пункт 4 статті 62 «Про банки і банківську діяльність» підпунктом «ґ», який визначає, що на письмову вимогу ДПС України з питань виконання рішення суду про стягнення коштів платника податків, що має податковий борг, в рахунок його погашення банками надається інформація щодо:

— стану рахунків боржника;

— руху коштів та операцій на рахунках боржника за конкретний проміжок часу;

— залишку коштів на банківському рахунку;

— інформації щодо договорів боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.

Отже, якщо наразі податкова має право без рішення суду запитувати лише інформацію про наявність рахунків, то в разі прийняття закону в редакції законопроєкту №4101 — коло інформації суттєво розшириться, та тільки щодо платників податків, які мають податковий борг, підтверджений рішенням суду.

Які підстави?

У пояснювальній записці до законопроєкту зазначено — необхідність таких змін пов’язана з тим, що податкові органи, стягуючи податковий борг, не володіють інформацією про залишки та рух коштів на рахунках боржника, тому вимушені направляти інкасові доручення про примусове списання грошових коштів боржника в рахунок його погашення чи не щодня. І все одно більшість з них повертається без виконання внаслідок відсутності коштів на рахунку чи його закриття.

Однак, таке обґрунтування видається дещо недостатнім.

Дійсно, у випадку наявності рішення суду про стягнення податкового боргу з боржника-юридичної особи, податковий орган направляє банкам інкасові доручення, які є підставою для примусового списання грошей з рахунків боржника. Тому, доречною виглядає можливість податкової отримувати від банку інформацію про залишок коштів на рахунку боржника-юрособи. Та яким чином у стягненні боргу допоможе інформація про рух коштів та операції на рахунках платника?

Ще складніше пояснити, чому законопроєкт передбачає можливість отримувати таку інформацію про рахунки всіх платників податків, у т.ч. і фізичних осіб, оскільки пункт 87.11 ПКУ пропонований документ залишає без змін. Відповідно до зазначеної норми стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження. Тож, направлення інкасових доручень або будь-які інші дії в процедурі виконання таких рішень податковим органом не здійснюється. Навіщо ж тоді інформація?

Які ризики?

На жаль, цей законопроєкт не просто передбачає надмірне розширення кола випадків розкриття банківської таємниці, але й залишає можливості для зловживань. Так, попри те, що отримання інформації можливе лише щодо платника податків, щодо якого виконується рішення суду про стягнення боргу, підставою для надання інформації є тільки вимога контролюючого органу. Тобто, зміни не передбачають необхідності надання такого рішення суду разом з вимогою для ідентифікації банком як зберігачем банківської таємниці (1) набрання таким рішенням законної сили, (2) особи клієнта, зазначеного у такому рішенні суду.

Про гроші

Тим же законопроєктом пропонуються зміни до п. 95.5 ПКУ, який передбачає процедуру списання коштів з рахунків платника податків, який має податковий борг, що виник внаслідок самостійно задекларованих зобов’язань. Зараз такий борг може бути стягнутий з рахунків без рішення суду лише у випадку наявності одночасно 3 умов:

1. Борг є більшим за 5 млн. грн.

2. Він не був сплачений протягом 90 днів з дня його виникнення.

3. У держави відсутні зобов’язання щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов’язань.

Зміни передбачають скасування їх усіх. І якщо скасування першої умови ще можна пояснити певною дискримінацією різних платників податків, то скасування інших двох виглядає просто скандальним.

Фактично 90 днів скорочуються до 30 (саме після спливу 30 днів з дня надіслання (вручення) податкової вимоги може бути прийняте рішення про списання податкового боргу). Цей строк видається замалим, навіть для того, щоб виправити можливу помилку, внаслідок якої платник податків задекларував відповідну суму до сплати.

Скасування третьої умови взагалі виглядає абсурдним, оскільки помилково та/або надміру сплачені платником податку податкові зобов’язання також є джерелом погашення податкового боргу, і, очевидно, мають бути використані до процедури списання коштів з рахунку такого платника.

Замість висновку

Сподіваємося, що в процедурі прийняття закону всі ризики буде враховано та, як мінімум виключено з кола платників податків, щодо яких розкривається банківська таємниця, фізичних осіб, а також передбачено належну процедуру запиту такої інформації податковим органом.

Попри те, що розширення випадків втручання держави у банківську таємницю, пов’язане із виконанням податкового обов’язку, є загальносвітовою тенденцією останнього часу, Україна ще не настільки вийшла з готівкового обігу, щоб знову в нього не провалитися, як тільки зберігати кошти на рахунках стане більш ризиковано.