Отключить рекламу

Подпишитесь!


13.11.12
1485 0 Печатать

Какие проблемы могут возникнуть у предприятия с отнесением в состав расходов сумм на проведение маркетинговых мероприятий с использованием товарного знака, зарегистрированного за контрагентом?

   Чи потрібно українській компанії мати ліцензійний договір на використання знака для товарів та послуг, зареєстрованого за компанією-контрагентом, а також документ про реєстрацію такого знака при проведенні маркетингових заходів із його використанням (рекламна кампанія, роздача канцелярських товарів, використання на вивісках тощо)?
   Чи виникнуть у такому випадку проблеми із віднесенням до складу витрат сум коштів, витрачених на такі кампанії?

   
   На даний момент значна кількість українських компаній займається реалізацією товарів іноземних виробників, що виготовляються під певним брендом, торговим знаком. Часто іноземний виробник працює лише через одну компанію – або ексклюзивного дистриб’ютора, або ж свою дочірню компанію. Зазвичай на такі компанії покладаються обов’язки щодо проведення рекламних, маркетингових, промоційних заходів для стимулювання продажів товарів із товарним знаком іноземного виробника. При цьому сторони укладають відповідний ліцензійний договір, згідно з яким українській компанії надається право на використання знака для товарів та послуг, що включає і право на проведення рекламних заходів. Зрозуміло, що статус такого договору більше формальний, він націлений виключно на стимулювання продажів товару виробника, а не на отримання прибутку від користування знаком. Простіше кажучи, такий договір є в першу чергу документальною підставою для використання знака у контексті його рекламування та промоції.
   
   Здавалося б, усе зрозуміло, економічно виправдано та вигідно для усіх сторін. Але це лише на перший погляд.
   
   У подібній ситуації митники застосовують приписи ст. 58 МКУ, ч. 10 якої встановлено перелік витрат (складових митної вартості), які при визначенні митної вартості додаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до такої ціни. Серед цих витрат – роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Фактично сума роялті та ліцензійних платежів розглядається як додаткова складова вартості брендових товарів, що постачаються.
   
   Митні органи, отримавши інформацію щодо наявності подібних ліцензійних договорів та платежів, проводять перерахунок вартості товарів, включають до їх вартості суми ліцензійних платежів, а також обраховують відповідну суму штрафу. Як підсумок імпортер має сплатити суму донарахованого мита та суму штрафу.
   
   Зазначимо, що для врегулювання питання віднесення суми роялті та інших ліцензійних платежів до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, під час визначення їх митної вартості, Кабміном було прийнято відповідний Порядок від 21.05.2012 р. № 446.
   
   Пунктом 3 цього Порядку встановлено, що сума роялті та інших ліцензійних платежів під час визначення митної вартості оцінюваних товарів включається до ціни за таких умов:
   
   – роялті та інші ліцензійні платежі стосуються оцінюваних товарів;
   
   – покупець повинен сплачувати роялті та інші ліцензійні платежі прямо чи опосередковано, що є умовою продажу оцінюваних товарів незалежно від того чи закріплена така умова в договорі купівлі-продажу оцінюваних товарів;
   
   – сума роялті та інших ліцензійних платежів не включена до ціни.
   
   Очевидний варіант щодо включення суми ліцензійних платежів до ціни товару не завжди є прийнятним, оскільки вищевказаний Порядок визначає, що для підтвердження розрахунку та сплати суми роялті та інших ліцензійних платежів, яка включається до ціни, декларант або уповноважена ним особа подає митному органу ліцензійний або інший договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності та наявні у нього документи, що підтверджують заявлені числові значення цієї складової частини митної вартості.
   
   Тобто і в такому разі митниця буде перевіряти цінові показники, але вже не матеріального об’єкта, а прав інтелектуальної власності. Ясно, що тут матиме місце суб’єктивний фактор щодо можливого вигідного для митниці обрахування розміру ліцензійних платежів.
   
   Яким же чином українській компанії забезпечити можливість рекламного просування товару іноземного виробника і при цьому не порушувати вимог чинного законодавства України?
   
   Для вирішення питання потрібно розглянути поняття використання знака для товарів та послуг і обсяг прав власника знака щодо заборони його використання.
   
   Відповідно до ст. 426 ЦКУ особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб.
   
   Поняття використання знака для товарів та послуг визначено ст. 157 ГКУ: використанням торговельної марки у сфері господарювання визнається застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній з впровадженням зазначених товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг.
   
   Свідоцтво надає право його володільцеві забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торговельну марку без його дозволу, за винятком випадків правомірного використання торговельної марки без його дозволу.
   
   Деталізує вищевказане поняття щодо знаків для товарів та послуг ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».
   
   Використанням знака визнається:
   
   – нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);
   
   – застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;
   
   – застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.
   
   Отже, законодавство чітко встановлює наявність у власника знака для товарів та послуг саме виключного права на надання дозволу або заборони щодо його використання. Таке право здійснюється власником самостійно, тобто він може забороняти або ж не забороняти використання знака.
   
   Законодавством не встановлено право третіх осіб ставити питання про притягнення до відповідальності порушника таких прав, адже право власника є виключним і не може бути реалізовано без визнання самим власником факту порушення. Зрозуміло також, що тільки власник може визначити, чи нанесено йому шкоду та розмір такої шкоди.
   
   Деталізуючи поняття заборони використання знака у даному контексті, варто звернути увагу на приписи ст. 16 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», якою встановлено, що виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється на:
   
   – використання знака для товару, введеного під цим знаком в цивільний оборот власником свідоцтва чи за його згодою, за умови, що власник свідоцтва не має вагомих підстав забороняти таке використання у зв'язку з подальшим продажем товару, зокрема у разі зміни або погіршення стану товару після введення його в цивільний оборот;
   
   – некомерційне використання знака;
   
   – усі форми повідомлення новин і коментарів новин.
   
   Отже, наведені норми дозволяють однозначно стверджувати законність використання знака для товарів у випадку придбання одягу, для подальшої реалізації, отримання рекламних макетів, сувенірної продукції, інших подібних товарів від власника знака.
   
   Водночас ці норми не повністю охоплюють питання щодо проведення рекламних та промо-кампаній знака для товарів, виготовлення рекламних матеріалів самим продавцем товарів.
   
   Оскільки тільки власник може забороняти використання знака у таких випадках, пропонуємо здійснити такі дії:
   
   – у договорі на постачання товарів визначити право покупця проводити маркетингові, рекламні, спонсорські акції для стимулювання продажів товару;
   
   – відповідно до ст. 16 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» отримати лист від виробника щодо надання згоди на проведення рекламних, маркетингових, спонсорських заходів, роздачі сувенірної продукції, програм лояльності із використанням знака для товарів та послуг виробника.
   
   Що ж стосується віднесення сум на оплату рекламних послуг та сум за придбання сувенірної продукції до витрат, варто зазначити таке. Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо віднесення витрат на оплату маркетингових та рекламних послуг до складу витрат, затвердженої наказом ДПСУ від 15.02.2012 р. № 123, рекламні та маркетингові послуги можуть, зокрема, оплачуватись та проводитись за ініціативи власника торговельної марки, виробника продукції, дистриб'ютора, торговельної мережі.
   
   Згідно з пп. 140.1.5 ПКУ витрати платника податку на проведення реклами включаються до податкових витрат. Вони відображаються у складі витрат на збут (пп. «г» пп. 138.10.3 ПКУ) на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат (п. 138.2 ПКУ).
   
   Для послуг з розміщення реклами таким документом є здебільшого акт приймання-передачі послуг. Для придбаних сувенірних товарів – відповідні накладні на товар.
   
   Як бачимо, розглядуваний варіант виключає можливість включення платежів за використання знака до ціни товару з боку митних органів та відповідне зобов’язання щодо сплати мита і можливих штрафних санкцій. Законодавство України не встановлює відповідальності за порушення прав власника знака для товарів і послуг, інакше ніж за заявою самого власника. Суми, сплачені на рекламні, маркетингові кампанії, можна відносити до складу витрат. Для мінімізації ризиків потрібно прописати відповідні повноваження для продавця у договорі та отримати відповідний лист від виробника.
   
   Володимир Єніч
   адвокат, «Аудиторська фірма «Норма»
   

   Дата підготовки 30.10.2012

По материалам ЛИГА:ЗАКОН
Теги
Отключить рекламу
Комментарии
Комментирование новости отключено
Контекстная реклама
Отключить рекламу
Календарь бухгалтера
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31
Приложение
Курсы валют
Для того, чтоб распечатать текст необходимо авторизоваться или зарегистрироваться