Расходы на страхование имущества, рисков в налоговом учете

   Якщо підприємство формує витрати на страхування майна або ризиків в податковому обліку, то які первинні документи повинні підтверджувати такі витрати, якщо страховий платіж сплачується наперед на 1 рік? Чи достатньо буде договору страхування, адже скласти акт виконаних робіт проблематично?
   
   Чи має право підприємство — експедитор формувати витрати на страхування небезпечних вантажів, якщо обов’язковість такого страхування визначена договором транспортного експедирування?
   
   Підпунктом 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-VI (із змінами та доповненнями, далі — Кодекс) установлено, що при визначенні об’єкта оподаткування враховуються будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов’язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об’єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов’язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров’я або інших ризиків, пов’язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов’язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.
   
   Підпунктом 1.20.52 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який діє до 1 січня 2013 року, встановлено, що центральний орган виконавчої влади з регулювання ринків фінансових послуг встановлює Методику визначення звичайної ціни страхового тарифу.
   
   На виконання наведеної норми Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг (далі — Держфінпослуг України) розроблено Методику визначення звичайної ціни страхового тарифу, затверджену розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 30.12.04 № 3259 (далі — Методика).
   
   Відповідно до п. 2.4 Методики страхові тарифи за добровільними видами страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін.
   
   Відповідно до п. 138.5 ст. 138 Кодексу інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.
   
   Зокрема, відповідно до п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, у разі якщо здійснення операції забезпечується одержанням економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом системного розподілу вартості цієї операції між відповідними звітними періодами.
   
   Тобто до складу витрат платника податку звітного (податкового) періоду включається лише відповідна сума витрат, пов’язана із страхуванням незалежно від наявності здійснення попередньої оплати.
   
   При цьому зазначаємо, що відповідно до ст. 16 Закону України від 07.03.1996 № 85/96-ВР «Про страхування» зі змінами та доповненнями (далі — Закон) договір страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (ст. 16 Закону).
   
   Договір страхування повинен містити обов’язкові реквізити, визначені ст. 16 Закону, до яких, зокрема, віднесено розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов’язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.
   
   Статтею 18 Закону встановлено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.
   
   Витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом ІІ Кодексу (п. 138.2 ст. 138 Кодексу).
   
   Зокрема, п. 44.1 ст. 44 р. ІІ Кодексу визначено, що для цілей оподаткування платники податку зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
   
   Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами, визначеними першим абзацом цього пункту.
   
   Враховуючи вищенаведене, у разі оплати платником податку — страхувальником страхових внесків (платежів, премій) за строками сплати, що не настали, тобто здійснена попередня оплата за тривалий час, розмір страхових внесків (платежів, премій), що можуть враховуватись у складі витрат, та дата їх виникнення повинні визначатись шляхом системного розподілу вартості цієї операції між відповідними звітними (податковими) періодами.
   
   Оскільки первинним у взаємовідносинах сторін є договір, тому якщо у договорах міститься посилання на складання акту виконаних робіт (наданих послуг), то в такому випадку вони є обов’язковими для виконання обома сторонами договору.
   
   Відповідно до Закону України від 01.07.04 № 1955-IV «Про транспортно-експедиторську діяльність» (із змінами та доповненнями, далі — Закон № 1955) за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу.
   
   Ст. 8 Закону № 1955 установлено, що експедитори за дорученням клієнтів здійснюють страхування вантажів та своєї відповідальності.
   
   Кодексом окремо не визначено термін «продукція».
   
   Згідно із ст. 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
   
   Так, зокрема, термін «продукція» встановлено кількома законодавчими актами: Законом України від 14.01.2000 № 1393-XIV «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції» (далі — Закон № 1393); Законом України від 17.05.01 № 2406-III «Про підтвердження відповідності»; Законом України від 03.07.1996 № 270/96-ВР «Про рекламу».
   
   Зокрема, згідно із Законом № 1393 продукція — це будь-яка продукція (товари) вітчизняного виробництва або імпортована на митну територію України, призначена для споживання та (або) виробництва іншої продукції, у тому числі напівфабрикати і сировина, а також матеріали, які використовуються у процесі її виробництва, зберігання, транспортування, реалізації, пакування та маркування.
   
   Враховуючи те, що згідно з пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Кодексу при визначенні об’єкта оподаткування враховуються витрати із страхування транспортування продукції платника податку, тому при укладенні договору страхування небезпечної продукції (товарів), яка транспортується, платник податку — експедитор, якому не належить продукція, не має права віднести страхові платежі до складу витрат.
   
   Консультує Катерина ХОМЕНКО,
   начальник відділу податкових консультацій управління взаємодії із засобами масової інформації та громадськістю ДПС у м. Києві.
   («Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ», № 2 (897), 21 січня 2013 року)