Отключить рекламу

Подпишитесь!


10.02.13
1086 9 Печатать

Обычная цена в налоговом учете: общие аспекты применения

   Великі платники податків мають право укладати з податківцями договір про ціноутворення. Також є важливим, що обов'язок доведення факту невідповідності ціни договору (правочину) рівню звичайної ціни покладається на податківців. Розглянемо методи визначення та порядок застосування звичайної ціни, які відповідно до законодавства ми зможемо застосовувати з нового року
   
   
Звичайна ціна у податковому обліку: загальні аспекти застосування

   
   
Перехідні положення

   
   Стаття 39 ПКУ, якою встановлені методи визначення та порядок застосування звичайної ціни, набирає чинності 01.01.2013 р. (п. 1 р. XIX ПКУ).
   
   До нового року діє п. 1.20 «Звичайна ціна» ст. 1 Закону № 334 (п. 2 р. XIX «Прикінцеві положення» ПКУ). Втім пп. 1.20.10 Закону № 334 відносно донарахування податкових зобов'язань внаслідок визначення звичайних цін за процедурою, встановленою для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, не застосовується (п. 8 підр. 10 р. XX ПКУ).
   
   Нагадаємо, згідно з пп. 14.1.71 ПКУ звичайна ціна – це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено ПКУ. При цьому, якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.
   
   До відома
   
   Ринкова ціна – ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності – однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах
   
   Пп. 14.1.219 ПКУ

   
   
Випадки застосування звичайної ціни

   
   Згідно з п. 39.1 ПКУ звичайна ціна на товари збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено ПКУ і не доведено зворотне, у тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень п. 39.3 – 39.4 ПКУ.
   
   Звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків, зокрема,бартерних (товарообмінних) операцій (тобто господарських операцій, які передбачають проведення розрахунків за товари у негрошовій формі в рамках одного договору) та операцій з пов'язаними особами. Нагадаємо, відповідно до пп. 14.1.159 ПКУ, пов'язані особи – це юридичні та (або) фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з таких ознак:
   
   – юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку;
   
   – фізична особа або члени її сім'ї, які здійснюють контроль за платником податку;
   
   – посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени її сім'ї;
   
   – платники податку – учасники об'єднання підприємств незалежно від його виду та організаційно-правової форми, що провадять свою господарську діяльність шляхом утворення такого об'єднання.
   
   До відома
   
   Під контролем господарської діяльності платника податку слід розуміти:
   
   а) володіння безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку в розмірі не менш як 20 відсотків статутного фонду платника податку;
   
   б) вплив безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання в результаті:
   
   – надання права, яке забезпечує вирішальний влив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління платника податку;
   – обіймання посад членів наглядової (спостережної) ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів платника податку особами,
   – які вже обіймають одну чи декілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання;
   – обіймання посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу платника податку особою, яка вже обіймає одну чи декілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання;
   – надання права на укладення договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або здійснювати делеговані повноваження і функції органу управління платника податку.
   
   Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного фонду платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав1, що належать такій фізичній особі, членам сім'ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім'ї.
   
   П. 14.1.159 ПКУ
   
   1 Відповідно до ч. 1 ст. 167 ГКУ корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

   
   Крім того, звичайна ціна застосовується у разі здійснення операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.
   
   Нагадаємо, відповідно до р. XIV ПКУ до спеціальних режимів оподаткування належать, зокрема, спрощена система оподаткування, обліку та звітності (тобто юрособи та фізособи – підприємці, що сплачують єдиний податок) та система оподаткування, що визначає механізм нарахування та сплати фіксованого сільськогосподарського податку. Згідно з п. 10 підр. 4 р. XX ПКУ у 2013 році основна ставка податку на прибуток складає 19 %.
   
   Зауважимо, що ПКУ передбачено також доволі багато інших випадків застосування звичайних цін. Наприклад, відповідно до п. 185.1 ПКУ об'єктом оподаткування ПДВ, зокрема, є: операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 ПКУ, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім ПДВ та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується для виробництва лікарських засобів, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку) (п. 188.1 ПКУ).
   
   При цьому п. 17 Порядку № 1379 передбачено, що коли база оподаткування ПДВ визначається виходячи із звичайних цін і перевищує суму постачання товарів, визначену виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, тобто звичайна ціна перевищує фактичну, продавець виписує дві податкові накладні: одну – виходячи з фактичної ціни постачання, другу – на суму перевищення звичайної ціни над фактичною. Друга податкова накладна покупцю не надається, тобто усі примірники таких податкових накладних зберігаються у продавця.
   
   
Методи визначення звичайної ціни

   
   Відповідно до п. 39.2 ПКУ визначення звичайної ціни у випадках, встановлених ПКУ, здійснюється за одним з методів, передбачених цим пунктом. У таблиці 1 наведено п'ять основних методів визначення звичайної ціни.
   
   Звертаємо увагу, що для визначення звичайної ціни товару за першим методом використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у порівнянних умовах на відповідному ринку. Враховуються, зокрема, такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії); обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод; строки виконання зобов'язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарську операцію; бізнес-стратегія підприємства; звичайні надбавки чи знижки до ціни під час укладення договорів між непов'язаними особами, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (за їх відсутності – однорідних) товарів визнаються порівнянними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована. Враховуються також звичайні під час укладення договорів між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни, зокрема знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів.
   
   Якщо товари, стосовно яких визначається звичайна ціна, ідентичні (за їх відсутності – однорідні) товарам, які прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни за методом порівняльної неконтрольованої ціни здійснюється з урахуванням таких факторів.
   
   При визначенні звичайної ціни згідно з методами, наведеними у таблиці 1, використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними особами у співставних умовах на відповідному ринку товарів. Зауважимо, що умови визнаються співставними, якщо відмінність між ними істотно не впливає на ціни, які отримуються в результаті застосування методів, наведених у таблиці 1.
   
   
Таблиця 1. Основні методи визначення звичайної ціни
   
№ з/п Методи визначення звичайної ціни
(п. 39.2 ПКУ)
Принцип застосування
1 Порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) За цим методом застосовується ціна, яка визначається за ціною на ідентичні (а за їх відсутності – однорідні) товари, що реалізуються (придбаваються) не пов'язаній з продавцем (покупцем) особі за звичайних умов діяльності (абз. перший п. 39.4 ПКУ)
2 Ціни перепродажу За цим методом застосовується договірна ціна товарів, визначена під час подальшого продажу таких товарів (робіт, послуг) покупцем третій особі, за вирахуванням відповідної націнки та витрат, пов'язаних зі збутом (п. 39.5 ПКУ)
3 «Витрати плюс» За цим методом застосовується ціна, що складається із собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і відповідної націнки, звичайної для відповідного виду діяльності за співставних умов. Мінімальний розмір націнки може бути визначено на законодавчому рівні (п. 39.6 ПКУ)
4 Розподілення прибутку Відповідно до цього методу визначається прибуток від операції, який повинен бути розподілений між її учасниками (п. 39.7 ПКУ). Такий прибуток розподіляється на економічно обґрунтованій основі, що наближує цей розподіл до розподілу прибутку, який отримали б учасники операцій, якби були непов'язаними особами
5 Чистого прибутку Цей метод ґрунтується на порівнянні показників рентабельності операції, які розраховуються на підставі відповідної бази (такої, як витрати, обсяг реалізації, активи), з аналогічними показниками рентабельності операцій між непов'язаними особами у співставних економічних умовах відповідно до п. 39.2 ПКУ (п. 39.8 ПКУ)
   
   Відповідно до п. 39.11 ПКУ для визначення звичайних цін на товари використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі:
   
   – статистичні дані державних органів;
   
   – ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування;
   
   – довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних;
   
   – звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном;
   
   – інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.
   
   У таблиці 2 наведено передбачені ПКУ окремі випадки визначення звичайної ціни для тих чи інших операцій.
   
   
Таблиця 2. Окремі випадки визначення звичайної ціни
   
№ з/п Окремі випадки Принцип визначення звичайної ціни
1 2 3
1 За відсутності даних для застосування методів, наведених у таблиці 1 Звичайна ціна може бути визначена виходячи з результатів незалежної оцінки майна та майнових прав, яка проводиться суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону № 2658
2 Продаж товарів, ціни на які підлягають державному регулюванню згідно із законодавством Звичайною вважається ціна, встановлена відповідно до принципів такого регулювання. Це положення не поширюється на встановлення мінімальної ціни продажу або індикативної ціни. У цьому разі звичайною є ринкова ціна, але не нижче встановленої мінімальної ціни продажу або індикативної ціни
3 Продаж (відчуження) товарів здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством Звичайною є ціна, яка склалася під час такого продажу
4 Продаж товарів, раніше ввезених на митну територію України у митному режимі імпорту або реімпорту Звичайною ціною продажу (поставки) таких товарів на митній території України вважається ринкова ціна, але не нижча митної вартості товарів, з якої були сплачені податки та збори під час їх митного оформлення
5 Проведення аукціону (тендера) Звичайною вважається ціна, яка склалася за результатами такого аукціону (тендера)
6 Ціна страхового тарифу Методику визначення звичайної ціни страхового тарифу затверджує національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг*
* На сьогоднішній день потрібно керуватися Методикою визначення звичайної ціни страхового тарифу, затвердженою розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 30.12.2004 р. № 3259.
   
   
Обов'язок доведення рівня звичайних цін

   
   Відповідно до п. 39.14 ПКУ обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган ДПС у порядку, встановленому законом. При цьому саме під час проведення перевірки платника податку орган ДПС має право надати запит щодо рівня цін, а такий платник може:
   
   1) або обґрунтувати рівень договірних цін;
   
   2) або послатися на те, що обов'язок доведення невідповідності ціни договору (правочину) рівню звичайної ціни покладається на ДПС.
   
   Процедура доведення невідповідності рівня цін, прописана у п. 39.15 ПКУ, не є простою для податківців.
   
   По-перше, визначені із застосуванням звичайних цін база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку органи ДПС використовують для проведення розрахунку податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки. Після проведення такої перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення.
   
   По-друге, якщо платник податків розпочинає процедуру оскарження такого податкового повідомлення-рішення, або не сплачує визначену в ньому відповідну суму протягом строків, встановлених ПКУ, це податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Тоді керівник органу ДПС зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.
   
   Важливим також є те, що факт відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20 % не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов'язання, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.
   
   
Договір про ціноутворення

   
   Пунктом 39.16 ПКУ передбачена можливість укладання великим платником податків (далі – ВПП) з ДПС договору про ціноутворення для цілей оподаткування. Цей договір установлює порядок визначення цін (методів) відповідно до ст. 39 ПКУ та її застосування для цілей оподаткування протягом строку дії такого договору.
   
   Інакше кажучи, ПКУ пропонує ВПП домовлятися з ДПС щодо визначення ним рівня звичайних цін. Тобто ВПП зобов'язується застосовувати для цілей оподаткування у відповідному звітному періоді виключно методи визначення звичайної ціни та офіційне джерело інформації, зазначені у договорі про ціноутворення. В свою чергу, для проведення за результатами документальних перевірок розрахунку податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності щодо зазначених у договорі про ціноутворення товарів ДПС має застосовувати ті самі методи визначення звичайної ціни та офіційне джерело інформації.
   
   Нагадаємо, великим платником податків є юридична особа, у якої обсяг доходу від усіх видів діяльності за останні чотири послідовні податкові (звітні) квартали перевищує 500 млн. грн. або загальна сума сплачених до державного бюджету податків за платежами, що контролюються органами ДПС, за такий самий період перевищує 20 млн. грн. (п. 14.1.24 ПКУ).
   
   Механізм укладання та виконання договорів про ціноутворення для цілей оподаткування між ВПП та ДПС наведений у Порядку № 787, який набирає чинності з 01.01.2013 р. Зокрема, для укладання договору ВПП має подати до ДПС заяву за формою, наведеною у додатку 1 до Порядку № 787, та додати до неї:
   
   1) проект договору, підписаний керівником ВПП, у двох примірниках (додаток 2 до Порядку № 787). У проекті передбачається метод визначення звичайної ціни товарів, що застосовується на підприємстві. Це має бути один з методів, наведених у таблиці 1, в установленій послідовності за умови, що кожний наступний метод застосовується у разі, коли така ціна не може бути визначена за попереднім методом;
   
   2) копії:
   
   – статуту, установчого договору;
   
   – договорів поставки, крім договорів поставки товарів ВПП непов'язаними особами у разі, коли їх вартість становить менше 95 % загальної вартості товарів, необхідних для виробництва певного виду продукції, а також інших договорів за рішенням такого платника;
   
   3) інформацію про пов'язаних осіб за формою, затвердженою Мінфіном.
   
   Строк розгляду заяви та документів, поданих ВПП до ДПС, становить 20 днів. Після цього голова ДПС у разі згоди з умовами договору підписує два примірники договору, які мають однакову юридичну силу, один з яких надсилається ВПП.
   
   Розгляд заяви може призупинятися для перевірки поданої інформації, але не більше ніж на 30 днів. У разі виявлення недостовірної інформації або факту, що ВПП не включений до Реєстру великих платників податків, ДПС повертає зазначені документи такому платникові з обґрунтуванням причини. ВПП має право повторно подати документи на розгляд ДПС після усунення виявлених недоліків.
   
   Тішить, що типова форма договору про ціноутворення передбачає його розірвання з ініціативи однієї із сторін у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов'язань за договором. Тобто ВПП має право вимагати розірвання договору в разі порушення ДПС його умов.
   
   Євгеній Губа
   Бухгалтер-експерт
   
   «Справочник экономиста», грудень 2012 р., № 12 (108)

По материалам ЛИГА:ЗАКОН
Теги
Отключить рекламу
Комментарии
  • новичок
10.02.13 19:25

Давай страна обычные цены! Будем наказывать!

Ответить
    Оценить
  • 0
  • 0
  • Я
10.02.13 21:24

Коли вичерпається їх фантазія?Абсурдна країна зі своїми звичайними цінами.Може укласти договір з податковою і нехай самі складають звітність і собі подають.

Ответить
    Оценить
  • 0
  • 0
  • koty
10.02.13 23:56

Я 11.02.2013 08:24:33 "Може укласти договір з податковою і нехай самі складають звітність і собі подають."-идея просто супер поддерживаю

Ответить
    Оценить
  • 0
  • 0
  • Пушистик
11.02.13 00:56

а у них же есть структура, которая оказывает помощь плательщикам. даеш им свои данные учета, а они опрделяют нет ли ям или чего-то нехорошего вот ...

Ответить
    Оценить
  • 0
  • 0
  • Пушистик
11.02.13 01:02

прикол в том, что импортерам полная ....по всему звену до потребителя надо чтоб доход был не меньше таможенной стоимости. фирма ввозит автомобили. стоимость 1 шт (утрирую) по инвойсу 1000грн., томаженная 4000грн. Продают за 3600 и сами себе доганяют 400грн. в доход(раньше это было только с НДС теперь и прибыль). Покупатель ставит в учет по приобретенной цене. продает за 3800грн. И вопрос: откуда он знает, что ему надо самому себе любимому поставить в учет 200грн в доход, чтоб было не ниже таможенной стоимости? Если сказать что это капец просто ничего не сказать. ДА ЗДРАВСТВУЮТ ШТРАФЫ! ВСТРЕЧАЕМ С ХЛЕБОМ И СОЛЬЮ!

Ответить
    Оценить
  • 0
  • 0
  • Поле чудес
11.02.13 03:11

А Обычные зарплаты, обычные расходы, не говоря уж об обычных доходах ГДЕ? На Кипре? Или бумаги не хватило?

Ответить
    Оценить
  • 0
  • 0
  • Наталья
11.02.13 03:57

Я правильно поняла? Мы импортеры, и продавать я могу не ниже таможенной стоимости ФОПу?????

Ответить
    Оценить
  • 0
  • 0
  • Оксана
11.02.13 05:21

Да,если возможно по-подробнее ,кто знает, что теперь по всему импорту при определении прибыли предприятия-нужно использовать таможенную стоимость??? я читала изменения к НК, но так и не поняла,честно говоря, нужно ли при импорте использовать таможенную стоимость для определения налога на прибыль или нет!

Ответить
    Оценить
  • 0
  • 0
  • Пушистик
11.02.13 05:45

Я была на семинаре. Я тоже 100% импортер. сказали применяем таможенную стоимость при расчете дохода как раньше при определении НДС. Только это должно быть по всемуу звену. Читайте я пример написала выше.

Ответить
    Оценить
  • 0
  • 0
Комментирование новости отключено
Контекстная реклама
Отключить рекламу
Календарь бухгалтера
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31
Приложение
Курсы валют
Для того, чтоб распечатать текст необходимо авторизоваться или зарегистрироваться