Отключить рекламу

Подпишитесь!


04.03.13
2231 0 Печатать

Как облагается налогом фрахт, оплаченный при посредничестве экспедитора?

   Як оподатковується фрахт, оплачений за посередництвом експедитора?
   
   Спробуємо розібратися з необхідністю утримання податку на доходи нерезидента з джерелом їх походження з України у випадку оплати послуг перевезення за посередництвом експедитора, тобто якщо перевізника залучає не замовник, а експедитор.
   
   Як правило, замовник (далі вважаємо, що замовник завжди резидент) сплачує на користь експедитора кошти з формулюванням «за транспортно-експедиційні послуги». При цьому вартість перевезення в таких платежах окремо не виділяється. Інформація про деталі та вартість перевезення з’являється вже у звітах експедитора.
   
   На практиці питання щодо утримання податку на доходи нерезидента у вигляді фрахту виникають в таких ситуаціях:
   
   1) замовник сплачує кошти експедитору-нерезиденту, а експедитор сплачує кошти перевізнику-нерезиденту;
   
   2) замовник сплачує кошти експедитору-нерезиденту, а експедитор сплачує кошти перевізнику-резиденту;
   
   3) замовник сплачує кошти експедитору-резиденту, а експедитор сплачує кошти перевізнику-нерезиденту.
   
   Згідно з п. 160.5 ПКУ сума фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів. При цьому:
   
   – базою для оподаткування є базова ставка такого фрахту;
   
   – особою, уповноваженою стягувати цей податок та вносити його до бюджету, є резидент, який виплачує такі доходи, незалежно від того, є він платником цього податку чи ні, а також є він суб'єктом спрощеного оподаткування чи ні.
   
   Під поняттям «фрахт» згідно з пп. 14.1.260 ПКУ розуміється винагорода (компенсація), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами; перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом.
   
   Таким чином, з наведеного вище доходимо висновку, що особою, уповноваженою стягувати та вносити до бюджету цей податок, є резидент, який безпосередньо виплачує такі доходи нерезиденту за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу для перевезення вантажів.
   
   Тобто у випадку, коли підприємство не укладає договорів перевезення вантажів та не виплачує доходи нерезидентам за договорами перевезення вантажів, формально не виконується основна умова, передбачена п. 160.5 ПКУ – виплата доходу нерезиденту за договорами перевезення вантажів.
   
   Отже, для ситуації, коли замовник здійснює платіж на користь експедитора за договором про надання транспортно-експедиційних послуг, підстав для утримання податку, на нашу думку, немає.
   
   Експедитор-резидент, який в подальшому укладає договір з перевізником-нерезидентом та оплачує йому вартість перевезення, підпадає під всі критерії особи, яка повинна здійснити утримання податку з доходу нерезидента.
   
   Експедитор-нерезидент, який в подальшому укладає договір з перевізником-нерезидентом та оплачує йому вартість перевезення, не підпадає під критерії особи, яка повинна здійснити утримання податку, оскільки не є резидентом.
   
   Експедитор-нерезидент, який в подальшому укладає договір з перевізником-резидентом та оплачує йому вартість перевезення, не підпадає під критерії особи, яка повинна здійснити утримання податку, оскільки сам не є резидентом, а перевізник не є нерезидентом.
   
   Як бачимо, положення податкового законодавства достатньо чітко дозволяють визначити порядок оподаткування виплат, які здійснюються замовником або експедитором. Однак податкові органи, як завжди, мають своє бачення норм законодавства.
   
   Зокрема, як показує практика, перевіряючи замовника та побачивши в отриманих ним звітах експедитора-нерезидента інформацію про оплату перевезення, податківці стверджують, що замовник повинен був утримати податок з доходу нерезидента під час перерахування грошових коштів експедитору.
   
   Шукати законне обґрунтування такої позиції контролюючого органу, на нашу думку, немає сенсу.
   
   Судова практика з цього питання не зовсім однозначна. Так, наприклад, у постановах Київського окружного адміністративного суду від 23.01.2012 р. № 2а-12913/11/2670, від 01.02.2012 р. № 2а-6209/11/1070 зазначається, що договір транспортного експедирування не є тотожним договору перевезення, а оплата експедитору-нерезиденту є компенсацією його витрат та не підлягає оподаткуванню податком на доходи нерезидента.
   
   Водночас, у постанові Донецького окружного адміністративного суду від 19.01.2012 р. № 2а/0570/22742/2011 зазначається, що перерахування експедитору коштів для оплати ним вартості послуг перевезення сторонніх осіб підпадає під поняття «фрахт».
   
   Варто нагадати, що при визначенні необхідності утримання податку з доходу нерезидента необхідно враховувати також положення чинних угод про уникнення подвійного оподаткування.
   
   Згідно з п. 103.4 ПКУ підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених п. 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі – довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.
   
   У разі якщо підприємство не бажає відстоювати свою позицію у суді та вирішує дотримуватися роз’яснень податкових органів щодо визнання фрахтом частини оплати транспортно-експедиційних послуг нерезиденту, виникає питання, чию довідку про підтвердження статусу резидента країни, з якою укладено міжнародний договір, підприємству необхідно мати: експедитора чи перевізника, з яким експедитор укладає договір перевезення?
   
   На даний час податкові органи при перевірці, як правило, вимагають та приймають до уваги довідку експедитора. Проте періодично у підприємств запитують і довідку перевізника, яку підприємству-замовнику отримати значно складніше, адже замовник досить часто при укладанні договору на транспортно-експедиторське обслуговування навіть не має уяви, хто саме буде перевозити його вантаж та резидентом якої країни буде перевізник.
   
   Однак навіть отримана довідка може не дати підстав для застосування правил міжнародного договору, оскільки згідно з п. 103.3 ПКУ для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, не може бути юридична або фізична особа, яка є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.
   
   Оскільки в нашій ситуації експедитор не є фактичним власником доходу від послуг перевезення, будь-які довідки в такому випадку не дуже й допоможуть.
   
   Враховуючи зазначене, на нашу думку, найбільш логічно все ж таки послідовно дотримуватися та відстоювати головну думку цієї консультації про те, що плата експедитору фрахтом не є.
   
   Наталя Флінт
   аудитор
   
   Сергій Кучеренко
   аудитор
   
   Аудиторська група «Гарантія-Аудит»
   
   Дата підготовки 25.02.2013

По материалам ЛИГА:ЗАКОН
Теги
Отключить рекламу
Комментарии
Комментирование новости отключено
Для того, чтоб распечатать текст необходимо авторизоваться или зарегистрироваться