Брошюра от Миндоходов "Практика применения норм НКУ: последние изменения". Часть 1 - Налог на прибыль предприятий
МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ
Практика застосування норм Податкового кодексу України: останні зміни
ПОДАТОК НА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВ
Сплата авансових внесків з податку на прибуток
Починаючи з 2013 р. змінами, внесеними Законом N 5083 до п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу, запроваджено авансову сплату податку на прибуток і спрощено порядок звітування - подається лише річна декларація з податку на прибуток. Цій темі було присвячено чимало матеріалів у нашому виданні. Крім того, наказом N 1171 затверджено Узагальнюючу податкову консультацію. Проте у платників виникає ще багато запитань щодо сплати авансових внесків. Розглянемо такі питання: строки сплати авансових внесків; яку передбачено відповідальність за їх несвоєчасну сплату; чи потрібно сплачувати авансові внески з податку на прибуток, якщо підприємство за підсумками 2012 р. задекларувало доходів на суму понад 10 млн. грн., але протягом I кварталу 2013 р. отримало збитки; як надміру сплачені кошти з податку на прибуток можна спрямувати на сплату авансових внесків тощо.
Критерії, за якими визначено коло платників авансових внесків з податку на прибуток, наведено в п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу.
Авансовий внесок з податку на прибуток починаючи з 01.01.2013 р. щомісяця сплачують суб'єкти господарювання, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період перевищують 10 млн. грн.
Розрахунок авансових внесків, які слід сплачувати у наступні 12 місяців, платникам податку необхідно було подати у складі річної декларації з податку на прибуток.
Визначена в розрахунку сума авансових внесків вважається узгодженою сумою грошових зобов'язань.
Дванадцятимісячний період для сплати авансових внесків визначається починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому встановлено граничний строк подання річної декларації з податку на прибуток за попередній звітний (податковий) рік, до місяця подання такої декларації за поточний звітний (податковий) рік.
Розмір авансового внеску становить не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку на прибуток за попередній звітний податковий рік (2012 р.). Нагадаємо, що за січень - лютий 2012 р. авансовий внесок платникам податку необхідно було сплатити у розмірі 1/9 нарахованої суми податку, задекларованої за підсумками дев'яти місяців 2012 р.
Розглянемо це на умовному прикладі.
ТОВ "Прометей" за підсумками дев'яти місяців 2012 р. мало дохід у розмірі 10,5 млн. грн., витрати підприємства становили 7,25 млн. грн., прибуток, який підлягає оподаткуванню, - 3,25 млн. грн. (10,5 - 7,25). Ставка податку на прибуток у 2012 р. становила 21 %.
Визначимо суму авансових внесків, яку платник податку повинен був сплатити у січні - лютому:
3,25 млн. грн. х 21 % = 682,5 тис. грн., тобто за дев'ять місяців ТОВ "Прометей" мало сплатити до бюджету податок на прибуток у розмірі 682,5 тис. грн., відповідно у січні - лютому таке підприємство мало сплатити авансовий внесок у розмірі 1/9 цієї суми, тобто 75,833 тис. грн. (682,5 : 9).
За підсумками 2012 р. прибуток цього підприємства, який підлягає оподаткуванню, становив 5,5 млн. грн.
Аналогічно розрахуємо розмір авансових внесків, які підприємство має сплачувати протягом березня - грудня 2013 р.:
5,5 млн. грн. х 21 % = 1,155 млн. грн. (сума податку на прибуток за підсумками 2012 р.);
1,155 млн. грн. : 12 = 96,25 тис. грн. (щомісячний розмір авансових внесків).
Таким чином, ТОВ "Прометей" щомісяця протягом березня - грудня 2013 р. має сплачувати авансові внески з податку на прибуток у розмірі 96,25 тис. грн.
Особливості сплати авансових внесків
Для платників авансових внесків, які за підсумками I кварталу звітного (податкового) року не отримали прибутку або отримали збиток, Податковим кодексом передбачено, що такі платники мають право подати податкову декларацію та фінансову звітність за I квартал і у II - IV кварталах звітного (податкового) року не здійснювати сплату авансових внесків, а податкові зобов'язання визначати на підставі податкової декларації за підсумками першого півріччя, трьох кварталів і за рік, яка подається до територіального органу Міндоходів України в порядку, передбаченому Податковим кодексом (абзац сьомий п. 57.1 ст. 57 цього Кодексу).
Платники податку, які за підсумками минулого звітного (податкового) року не отримали прибутку або понесли збитки, податкові зобов'язання не нараховували і не мали базового показника для визначення авансових внесків у наступному році, але за підсумками I кварталу отримали прибуток, повинні подати декларацію з податку на прибуток за перше півріччя, три квартали звітного (податкового) року та за звітний (податковий) рік для нарахування та сплати податкових зобов'язань.
Не сплачують авансових внесків також платники, які з 2013 р. переходять зі спрощеної на загальну систему оподаткування. Такі платники сплачують податок на прибуток на підставі податкової декларації, яку подають до територіальних органів Міндоходів України за підсумками цього року.
Крім того, не сплачують авансових внесків платники, які за визначеними критеріями підпали під категорію платників авансових внесків, але з 01.01.2013 р. перейшли із загальної системи оподаткування на спрощену.
Платники, які мають право перейти із загальної системи оподаткування на сплату фіксованого сільськогосподарського податку та до 20 лютого поточного (2013) року подали податкову декларацію з цього податку на цей рік, у 2013 р. також не сплачують авансових внесків.
Платники, які не сплачують авансових внесків
До категорії платників, які не сплачують авансових внесків, належать:
платники податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за останній річний звітний податковий період, не перевищують 10 млн. грн. (для звичайних платників береться значення рядка 01 декларації з податку на прибуток за 2012 р.);
новостворені підприємства вперше подають річну звітність з податку на прибуток за період починаючи з дати реєстрації і до закінчення календарного року, авансових внесків при цьому не сплачують, а вже залежно від показників поданої першої декларації визначається, чи повинен платник сплачувати в наступному (2014) звітному році авансові внески;
виробники сільськогосподарської продукції сплачують податок на прибуток на підставі річної декларації з податку на прибуток (для них річний податковий період починається з 1 липня поточного звітного року і закінчується 30 червня наступного звітного року);
неприбуткові установи (організації) не сплачують авансових внесків, а подають звіт про використання коштів неприбутковими установами та організаціями до територіальних органів Міндоходів України за підсумками звітного (податкового) року.
Водночас у разі якщо доходи неприбуткових організацій, отримані протягом звітного (податкового) року із джерел, визначених п. 157.5 ст. 157 Податкового кодексу, на кінець I кварталу року, що настає за звітним (2012 р.), перевищують 25 % загальних доходів, отриманих протягом такого звітного (податкового) року, така неприбуткова організація зобов'язана сплатити податок із нерозподіленої суми прибутку за ставкою, встановленою п. 151.1 ст. 151 цього Кодексу, до суми такого перевищення.
Сплата до бюджету зазначеного податку здійснюється за результатами I кварталу року, що настає за звітним, у строки, встановлені для інших платників податку (абзац перший п. 157.11 ст. 157 Податкового кодексу), тобто протягом 10 днів, що настають за граничним строком подання звіту про використання коштів неприбутковими установами та організаціями.
У цьому разі неприбуткові організації зобов'язані подати звіт за I квартал 2013 р. та в установлений строк сплатити податок із нерозподіленої суми прибутку за ставкою 19 %.
Строки подання звітності та сплати податкових зобов'язань з податку на прибуток
Нагадаємо, що з 01.01.2013 р. запроваджено новий порядок подання звітності та сплати податкових зобов'язань з податку на прибуток.
Новація полягає в тому, що платники податку на прибуток подають декларації з цього податку разом із фінансовою звітністю за наслідками податкового року, тобто один раз за рік (п. 46.2 ст. 46 Податкового кодексу). При цьому платники податку, які звітують за підсумками року, подають декларацію протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року (пп. 49.18.3 п. 49.18 ст. 49 цього Кодексу).
У разі якщо платники, у яких дохід перевищує 10 млн. грн., за результатами 2012 р. не отримали прибутку, але за підсумками I кварталу стали прибутковими, то такі платники зобов'язані подавати декларації та фінансову звітність за півріччя, три квартали та рік і сплачувати податок за даними таких декларацій.
Платники, які за результатами минулого року отримали прибуток, а за підсумками I кварталу 2013 р. стали збитковими, мають право подати декларацію за I квартал і у II - IV кварталах припинити сплачувати авансові внески.
Податок на прибуток такі платники сплачують на підставі даних квартальних декларацій. Декларація з податку на прибуток у зазначених випадках подається у строки, визначені для квартального звітного (податкового) періоду, тобто протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем такого звітного (податкового) кварталу (пп. 49.18.2 п. 49.18, п. 49.19 ст. 49, п. 152.9 ст. 152 Податкового кодексу).
Нагадаємо, що нормами Податкового кодексу передбачено перенесення строку подання податкової звітності (у тому числі з податку на прибуток), у разі якщо останній день подання припадає на вихідний або святковий день; тоді останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем (п. 49.20 ст. 49 цього Кодексу).
Податкові зобов'язання, зазначені у поданій декларації з податку на прибуток, платники сплачують самостійно протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Податковим кодексом.
При цьому перенесення строків сплати податкових зобов'язань у зв'язку з вихідними чи святковими днями Кодексом не передбачено.
У разі якщо останній день сплати податкового зобов'язання припадає на вихідний або святковий день, то таке зобов'язання необхідно сплатити в день, що передує вихідному або святковому дню.
Авансові внески з податку на прибуток вважаються узгодженим податковим зобов'язанням і сплачуються щомісяця не пізніше 30 числа звітного місяця. Строк сплати авансових внесків, як і податкових зобов'язань з податку на прибуток, не переноситься, якщо останній день сплати припадає на вихідний або святковий день.
Для наочності граничні строки сплати авансових внесків протягом 2013 р. наведемо у вигляді таблиці:
Зарахування переплати з податку на прибуток у рахунок сплати авансових внесків
Пунктом 87.1 ст. 87 Податкового кодексу передбачено, що джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит) та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.
Сплату грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу можна здійснити також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі заяви платника) до відповідних бюджетів.
Для сплати платниками щомісячних авансових внесків з податку на прибуток виділено спеціальні коди бюджетної класифікації. У зв'язку з цим Держказначейством України відкрито відповідні рахунки (наказ N 19).
Спрямування надміру сплачених сум з одного платежу в погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів здійснюється виключно на підставі заяви платника податку відповідно до Порядку взаємодії органів державної податкової служби, місцевих фінансових органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затвердженого наказом N 974/1597/499.
Обов'язковим реквізитом такої заяви є визначення платником напрямів перерахування коштів, що повертаються як надміру сплачені, одним із яких є погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів незалежно від виду бюджету.
Таким чином, надміру сплачені суми зобов'язань з податку на прибуток можна спрямувати на сплату щомісячних авансових внесків з цього податку на підставі поданої заяви. Аналогічну думку викладено в листі N 4420/6/15-14-15-13.
Відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату авансових внесків
Підпунктом 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу встановлено, що податкове зобов'язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, у порядку та в строки, визначені податковим законодавством.
Як зазначалося вище, авансові внески вважаються узгодженим грошовим (податковим) зобов'язанням.
За несплату або несвоєчасну сплату авансових внесків передбачено відповідальність, встановлену ст. 126 Податкового кодексу, тобто такі самі санкції, як і за несплату узгодженого зобов'язання з податку на прибуток.
Так, відповідно до п. 126.1 цієї статті у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:
при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 % погашеної суми податкового боргу;
при затримці понад 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 % погашеної суми податкового боргу.
При цьому якщо після закінчення встановлених строків погашення узгодженого грошового зобов'язання оплату не здійснено, то на суму податкового боргу нараховується пеня за кожен день прострочення із розрахунку 120 % річних облікової ставки Нацбанку України (пп. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 Податкового кодексу).
Світлана
ТИМОЩУК,
начальник відділу розгляду звернень Управління методології
податку на прибуток підприємств Департаменту координації
нормотворчої та методологічної роботи з питань оподаткування
Міністерства доходів і зборів України
Податковий кодекс - Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. N 2755-VI
Закон N 5083 - Закон України від 05.07.2012 р. N 5083-VI "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв'язку з проведенням адміністративної реформи в Україні"
Наказ N 19 - наказ Мінфіну України від 17.01.2013 р. N 19 "Про затвердження змін до бюджетної класифікації"
Наказ N 974/1597/499 - наказ ДПА України, Мінфіну України та Держказначейства України від 21.12.2010 р. N 974/1597/499 "Про затвердження Порядку взаємодії органів державної податкової служби, місцевих фінансових органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань"
Наказ N 1171 - наказ ДПС України від 21.12.2012 р. N 1171 "Про затвердження Узагальнюючої податкової консультації щодо особливостей подання декларацій з податку на прибуток та сплати податку у 2013 році"
Лист N 4420/6/15-14-15-13 - лист ДПС України від 01.04.2013 р. N 4420/6/15-14-15-13 "Щодо зарахування переплати з податку на прибуток в рахунок сплати авансових внесків з податку на прибуток"
Опубліковано
у "Віснику податкової служби України"
N 23/2013, с. 16 - 21.
Консолідована сплата податку на прибуток
З метою розширення ринків збуту товарів, надання послуг, наближення до можливих джерел сировини та палива, а також до потенційних споживачів продукції, робіт, послуг, економії на транспортних витратах тощо підприємства, що швидко розвиваються, відкривають філії та представництва. Отже, таким підприємствам важливо визначитися, в якому порядку сплачувати податок на прибуток їм та їх відокремленим підрозділам. Адже вони можуть обрати один із двох способів сплати податку на прибуток, а саме: відокремлені підрозділи можуть самостійно сплачувати податок на підставі даних свого податкового обліку (причому юридична особа, яка створила відокремлений підрозділ, при розрахунку податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету, не бере до уваги податкові дані по відокремленому підрозділу); сплачувати податок на прибуток консолідовано, тобто юридична особа одержує дані податкового обліку від створеного нею відокремленого підрозділу й розраховує суму податку на прибуток, що підлягає сплаті ним до бюджету, одночасно за себе і за такий відокремлений підрозділ. Оскільки перший варіант не передбачає якихось особливостей (загальний порядок обліку згідно з розділом III Податкового кодексу), то у цій статті розглянемо правила консолідованої сплати податку на прибуток.
Визначення відокремленого підрозділу як платника податку на прибуток
Відповідно до пп. 133.1.1 п. 133.1 ст. 133 Податкового кодексу платниками податку на прибуток є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.
Водночас згідно з пп. 133.1.5 цього пункту платниками податку на прибуток є відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у пп. 133.1.1 п. 133.1 ст. 133 Податкового кодексу, визначені відповідно до розділу I цього Кодексу, за винятком представництв.
Тобто відокремлені підрозділи платників можуть бути самостійними платниками податку на прибуток, проте такий статус вони мають право отримати лише у випадку, якщо розташовані на території іншої територіальної громади, ніж головне підприємство. Винятком є представництва, які для цілей розділу III Податкового кодексу є відокремленими підрозділами юридичної особи, розташованими поза її місцезнаходженням, та здійснюють представництво і захист інтересів юридичної особи, фінансуються такою юридичною особою і не отримують інших доходів, окрім пасивних. При цьому такий статус вони мають право отримати лише у випадку, якщо розташовані на території іншої територіальної громади, ніж головне підприємство.
У Цивільному кодексі під відокремленим підрозділом розуміють лише філії та представництва. Так, відповідно до частини першої ст. 95 цього Кодексу філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням і здійснює всі або частину її функцій.
Філії мають право здійснювати всі ті дії (або їх частину), які здійснює відповідно до статутних документів юридична особа, що їх створила. Зазвичай перелік таких дій визначається в положенні про філію, але зрозуміло, що їх коло не може бути ширше, ніж коло дій, які має право вчиняти сама юридична особа.
Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи (частина друга ст. 95 Цивільного кодексу).
На відміну від філій представництва не мають право вчиняти фактичні дії, а їх правосуб'єктність обмежується лише юридичними діями - укладенням контрактів, захистом інтересів юридичної особи тощо.
Відповідно до частини четвертої ст. 95 зазначеного Кодексу керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.
Водночас частиною п'ятою ст. 95 Цивільного кодексу передбачено, що відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до Єдиного державного реєстру.
Статтею 1 Закону N 755 визначено, що відокремлений підрозділ юридичної особи - це філія, інший підрозділ юридичної особи, що перебуває поза її місцезнаходженням та виробляє продукцію, виконує роботи або операції, надає послуги від імені юридичної особи, або представництво, що здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.
Так, відповідно до частини четвертої ст. 4 цього Закону відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають державній реєстрації. Проте відомості про них вносяться до їх реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру.
Таким чином, у разі якщо відокремлений підрозділ розташовано у межах однієї територіальної громади разом із головним підприємством, таке підприємство і його відокремлений підрозділ згідно з податковим законодавством розглядаються як єдиний платник податку на прибуток, що, у свою чергу, зобов'язує головне підприємство розраховувати та сплачувати податок на прибуток за всю юридичну особу. Якщо ж відокремлений підрозділ розташовано на іншій, ніж головне підприємство, території, він є самостійним платником податку на прибуток.
Порядок реєстрації та обліку відокремленого підрозділу
Правила взяття на облік відокремленого підрозділу в територіальних органах Міндоходів України встановлено Порядком N 1588. Для взяття на облік відокремленого підрозділу юридичної особи платник податку (головне підприємство) подає до територіального органу Міндоходів України за своїм місцезнаходженням такі документи:
копію документа, що підтверджує присвоєння коду за ЄДРПОУ;
копію витягу з Єдиного державного реєстру із зазначенням відомостей про відокремлений підрозділ, якщо заявником є відокремлений підрозділ юридичної особи, відомості про яку включаються до Єдиного державного реєстру;
копію документа про реєстрацію, легалізацію, акредитацію, створення тощо, якщо заявником є відокремлений підрозділ юридичної особи, відомості про яку не включаються до Єдиного державного реєстру (у тому числі відокремлений підрозділ нерезидента).
Відокремлені підрозділи, які не включаються до Єдиного державного реєстру, зобов'язані подати зазначені документи до територіального органу Міндоходів України у 10-денний строк після державної реєстрації (легалізації, акредитації чи засвідчення факту створення іншим способом).
Відокремлені підрозділи, які включаються до Єдиного державного реєстру, можуть подати зазначені документи до територіального органу Міндоходів України для взяття на облік за бажанням.
Згідно з п. 3.10 Порядку N 1588 після взяття платника податків на облік за основним місцем обліку територіальний орган Міндоходів України формує довідку про взяття на облік платника податків за формою N 4-ОПП. Така довідка надсилається платнику податків наступного робочого дня з дня взяття на облік. За згодою платника податків не пізніше наступного робочого дня після взяття його на облік така довідка може бути видана платнику податків чи його уповноваженій особі у територіальному органі Міндоходів України. Довідка про взяття на облік платника податків за формою N 4-ОПП є єдиним документом, який підтверджує взяття платника податків на облік в територіальному органі Міндоходів України. Довідка (свідоцтво) видається безоплатно та є дійсною лише на території України. На території держав, з якими Україна уклала міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування, застосовується довідка-підтвердження статусу податкового резидента України.
У разі якщо господарська діяльність відокремленого підрозділу стає неприбутковою або головне підприємство несе великі витрати на фінансування такого підрозділу, головне підприємство може прийняти рішення про припинення діяльності такого відокремленого підрозділу. Рішення про ліквідацію, як і про створення філії, оформлюється протоколом чи наказом. Після цього юридична особа зобов'язана повідомити про ліквідацію відокремлених підрозділів за місцем державної реєстрації шляхом внесення відповідних додаткових відомостей до своєї реєстраційної картки.
У разі прийняття рішення про закриття відокремлених підрозділів юридичної особи їй необхідно у триденний строк від дати внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення, подати до територіального органу Міндоходів України, в якому такий підрозділ як платник податків перебуває на обліку, такі документи:
заяву про припинення платника податків за формою N 8-ОПП (додаток 17 до Порядку N 1588), дата якої фіксується в журналі за формою N 6-ОПП;
оригінал довідки за формою N 4-ОПП;
копію розпорядчого документа (рішення) власника або органу, уповноваженого на те установчими документами про припинення;
копію розпорядчого документа про утворення комісії з припинення (ліквідаційної комісії) (пп. 11.1.1 п. 11.1 розділу XI Порядку N 1588).
Після дотримання всіх вимог, визначених нормами Порядку N 1588, та отримання відповідних довідок за встановленими формами облікова справа закритого відокремленого підрозділу юридичної особи долучається до облікової справи такої юридичної особи (пп. 11.11.6 п. 11.1 цього Порядку).
Вибір порядку консолідованої сплати податку на прибуток
Відповідно до п. 152.4 ст. 152 Податкового кодексу вибір порядку консолідованої сплати податку на прибуток здійснюється платником податку самостійно до 1 липня року, що передує звітному, про що повідомляються територіальні органи Міндоходів України за місцезнаходженням такого платника податку та його філій (відокремлених підрозділів).
Зміна порядку сплати податку протягом звітного року не дозволяється. При цьому відокремлені підрозділи подають до територіального органу Міндоходів України за своїм місцезнаходженням розрахунок податкових зобов'язань щодо сплати консолідованого податку. Рішення про сплату консолідованого податку поширюється також на відокремлені підрозділи, створені таким платником податку протягом будь-якого часу після такого повідомлення.
У разі якщо станом на 1 січня звітного року платник податку не мав відокремлених підрозділів, але створив відокремлений підрозділ (підрозділи) протягом такого звітного року, такий платник податку має право прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку в такому звітному році. Платник податку повідомляє територіальні органи Міндоходів України про прийняття такого рішення протягом 20 днів з моменту його прийняття. Обраний порядок сплати податку застосовується до зміни платником податку такого рішення і не потребує щорічного підтвердження.
Підприємство "А" зареєстроване та здійснює діяльність у м. Чуднові, має філії у м. Кременці та м. Дубні. Підприємство сплачувало податок на прибуток консолідовано впродовж двох років, у тому числі протягом 2012 р.
Варіант 1. Підприємство вирішило перейти на загальну систему сплати податку на прибуток з 2013 р. Отже, до липня 2012 р. йому слід було повідомити про такий вибір територіальний орган Міндоходів України за своїм місцезнаходженням та за місцезнаходженням філій. Таке повідомлення підприємство подає у довільній формі.
Варіант 2. Підприємство вирішило у 2013 р. залишитися на консолідованій сплаті податку на прибуток. У такому разі воно не повинно подавати повідомлення про консолідовану сплату податку на прибуток до 1 липня 2012 р.
Слід зазначити, що відповідальність за несвоєчасне та неповне внесення сум податку до бюджету за місцезнаходженням відокремлених підрозділів несе платник податку, у складі якого перебувають такі відокремлені підрозділи.
Відображення в податковому обліку консолідованого податку на прибуток
Відповідно до п. 152.4 ст. 152 Податкового кодексу платник податку, який має у складі відокремлені підрозділи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням таких відокремлених підрозділів, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами розділу III цього Кодексу та зменшений на суму податку, сплаченого до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням відокремлених підрозділів.
Сума податку на прибуток відокремлених підрозділів за відповідний звітний (податковий) період визначається розрахунково виходячи із загальної суми податку, нарахованого платником, розподіленого пропорційно питомій вазі суми витрат відокремлених підрозділів такого платника податку в загальній сумі витрат цього платника.
Для розподілу суми консолідованого податку між відокремленими підрозділами на головному підприємстві необхідно вести окремий облік витрат у цілому по головному підприємству для складання консолідованої декларації та окремий облік витрат відокремленими підрозділами для визначення розміру своєї частки у консолідованому податку за загальними правилами, встановленими розділом III Податкового кодексу.
Отже, сплачуючи податок на прибуток консолідовано, підприємство повинно сплачувати його одночасно за себе і за відокремлений підрозділ. Суму, яку йому потрібно сплатити за відокремлений підрозділ, таке підприємство визначає розрахунковим шляхом, а ту, яку слід перерахувати за себе, - зменшує на суму податку, перераховану за відокремлені підрозділи.
Підприємство "Б", розташоване у м. Львові, сплачує податок на прибуток консолідовано, має у своєму складі відокремлений підрозділ у м. Трускавці (витрати філії за 2012 р. становлять 300000 грн.) та відокремлений підрозділ у м. Кам'янці-Подільському (витрати філії за 2012 р. становлять 400000 грн.). Загальна сума витрат по підприємству "Б" за 2012 р. - 2500000 грн. Сума податку на прибуток, нарахована за 2012 р., умовно дорівнює 20000 грн. (14400 + 2400 + 3200). У цьому разі в розрізі підрозділів податок на прибуток розподіляється таким чином:
сплата податку за місцезнаходженням підприємства "Б" = 20000 х (2500000 - 300000 - 400000) : 2500000 = 14400 грн.;
сплата податку на прибуток за місцезнаходженням філії у м. Трускавці = 20000 х (300000 : 2500000) = 2400 грн.;
сплата податку за місцезнаходженням філії у м. Кам'янці-Подільському = 20000 х (400000 : 2500000) = 3200 грн.
Станіслав
БЕСКИДЕВИЧ, заступник
начальника відділу
моніторингу оподаткування суб'єктів малого та середнього підприємництва
Управління податку на прибуток підприємств Департаменту оподаткування
та контролю об'єктів і операцій Міністерства доходів і зборів України
Податковий кодекс - Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. N 2755-VI
Цивільний кодекс - Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. N 435-IV
Закон N 755 - Закон України від 15.05.2003 р. N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"
Порядок N 1588 - Порядок обліку платників податків і зборів, затверджений наказом Мінфіну України від 09.12.2011 р. N 1588
Опубліковано
у "Віснику податкової служби України"
N 23/2013, с. 22 - 26.
Податкові різниці: податковий облік
Підвищення інвестиційної привабливості, прискорення економічного зростання та полегшення доступу до ринків капіталу диктують у сучасних умовах насамперед необхідність своєчасного та поступового перегляду існуючих положень і норм законодавства. Уніфікація та спрощення обліку створюють умови для прозорості облікових процедур та однозначного їх сприйняття.
З прийняттям Податкового кодексу здійснено гармонізацію бухгалтерського та податкового обліку. Однак, враховуючи інтереси бізнесового суспільства щодо впорядкування взаємовідносин та побудови взаємної відповідальності, перед державою постійно постає питання недопущення виникнення можливостей ухилення від оподаткування, оптимізації та звуження бази оподаткування. Зважаючи на можливі розбіжності між критеріями визнання доходів і витрат у бухгалтерському обліку та податковому законодавстві, виникають податкові різниці.
Розглянемо детальніше, які платники подають фінансову звітність з урахуванням податкових різниць, причину їх виникнення та види податкових різниць.
Визначення податкових різниць наведено у пп. 14.1.188 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу.
Так, податкова різниця - це різниця, яка виникає між оцінкою і критеріями визнання доходів, витрат, активів, зобов'язань за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності, доходами і витратами, визначеними згідно з розділом III Податкового кодексу.
Податкові різниці поділяються на тимчасові та постійні.
Тимчасова податкова різниця - це податкова різниця, яка виникає у звітному періоді та анулюється в наступних звітних податкових періодах.
На початок 2012 р. залишкова вартість основних виробничих засобів підприємства становила 100000 грн. Протягом зазначеного року підприємство здійснило капітальний ремонт цих засобів у межах 10 % ліміту, тобто у сумі 10000 грн.
Відповідно до положень Податкового кодексу понесені витрати підприємство враховує у складі витрат, які використовуються для зменшення отриманих доходів та обрахунку об'єкта оподаткування з податку на прибуток, тоді як згідно із принципами бухгалтерського обліку такі витрати відносяться до балансової вартості основних засобів, капіталізуються та поступово переносяться до витрат за методами амортизації.
У цьому випадку виникає тимчасова податкова різниця у сумі 10000 грн., що підлягає анулюванню у наступних податкових періодах та приведе до збільшення прибутку в бухгалтерському обліку в розмірі амортизаційних відрахувань.
Постійна податкова різниця - це податкова різниця, яка виникає у звітному періоді та не анулюється в наступних звітних податкових періодах.
При цьому постійні податкові різниці поділяються на постійну податкову різницю, що підлягає вирахуванню, та постійну податкову різницю, що призводить до зменшення податкового прибутку (збільшення податкового збитку) звітного періоду.
При визначенні податкового прибутку звітного періоду за даними бухгалтерського обліку обліковий прибуток коригується на суму постійних податкових різниць та частину суми тимчасових податкових різниць, що відноситься до звітного періоду.
Постійні податкові різниці можуть виникати у випадках, коли фактичні витрати підприємства на відповідні цілі перевищують норми витрат, встановлені податковим законодавством.
Наприклад, коли фактичні витрати підприємства на відрядження працівників, представницькі витрати, навчання перевищують норми витрат, встановлені на ці цілі податковим законодавством.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про податкові різниці та її розкриття у фінансовій звітності визначаються відповідно до ПБО 27.
Порядок визначення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, склад доходів і витрат передбачено у розділі III Податкового кодексу. Методологічна база цього розділу тісно пов'язана із методологією бухгалтерського обліку щодо визнання доходів і витрат. Зокрема, відповідно до п. 44.2 ст. 44 Податкового кодексу для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з урахуванням положень цього Кодексу.
Крім цього, платники податку, які відповідно до Закону про бухоблік застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат за такими стандартами з урахуванням положень Податкового кодексу.
При застосуванні положень Податкового кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, платники податку застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.
Однак, незважаючи на те, що при обрахунку податкових зобов'язань з податку на прибуток здійснено перехід на метод нарахувань, Податковим кодексом передбачено вимогу обов'язкового врахування при визначенні доходів та витрат окремих особливостей, які встановлено податковим законодавством.
Обов'язок подання квартальної або річної фінансової звітності (крім малих підприємств) передбачено п. 46.2 ст. 46 Податкового кодексу. Така звітність подається у порядку, передбаченому для подання податкової декларації.
У складі фінансової звітності платник податків зазначає тимчасові та постійні податкові різниці за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
Відповідно до п. 2 розділу I ПБО 27 положення цього пункту застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства), які згідно із законодавством є платниками податку на прибуток.
Водночас зауважимо, що застосування вимог щодо відображення в фінансовій звітності податкових різниць поширюється не на всіх платників податку на прибуток, зокрема, згідно з п. 2 розділу I ПБО 27 застосування його вимог не поширюється на банки, бюджетні установи та суб'єктів малого підприємництва - юридичних осіб, що відповідають критеріям, визначеним п. 154.6 ст. 154 Податкового кодексу, та застосовують порядок спрощеного бухгалтерського обліку доходів і витрат.
Фінансова звітність з урахуванням податкових різниць подається платниками податку на прибуток починаючи зі звітних періодів 2013 р.
Оскільки з 2013 р. запроваджено подання податкової декларації з податку на прибуток за наслідками податкового року, то перший термін для надання інформації про податкові різниці виникне у більшості платників податку на прибуток саме за наслідками 2013 р., тобто у 2014 р.
Водночас для окремих платників Податковим кодексом встановлено деякі особливості щодо сплати авансових внесків з податку на прибуток, які в свою чергу впливають і на строки подання податкової декларації та фінансової звітності з урахуванням податкових різниць у 2013 р.
Так, відповідно до п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу у разі якщо платник податку, який сплачує авансовий внесок, за підсумками I кварталу звітного (податкового) року не отримав прибуток або отримав збиток, він має право подати податкову декларацію та фінансову звітність за I квартал. Такий платник податку авансових внесків у II - IV кварталах звітного (податкового) року не здійснює, а податкові зобов'язання визначає на підставі податкової декларації за підсумками першого півріччя, трьох кварталів та за рік, яка подається до територіальних органів Міндоходів України в строки, передбачені пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу, тобто протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).
Крім того, правила, встановлені зазначеним пунктом, поширюються і на платника податку, який за підсумками минулого звітного (податкового) року не отримав прибутку або отримав збиток, податкові зобов'язання не нараховував і не мав базового показника для визначення авансових внесків у наступному році, а за підсумками I кварталу отримує прибуток. Такий платник має подати податкову декларацію за перше півріччя, три квартали звітного (податкового) року та за звітний (податковий) рік для нарахування та сплати податкових зобов'язань.
Отже, у разі якщо платник податку на прибуток протягом 2013 р. переходить на квартальне подання декларації з податку на прибуток, та у разі, якщо він не підпадає під критерії малого підприємства, то такий платник щокварталу подає і фінансову звітність з урахуванням податкових різниць.
Причини виникнення податкових різниць
Податкові різниці виникають внаслідок здійснення господарських операцій, які мають різну оцінку та/або критерії визнання в бухгалтерському обліку та податковому законодавстві.
Так, п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу визначено, що дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. При цьому згідно з п. 8 ПБО 15 дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності, зокрема, умови щодо передачі покупцеві ризиків й вигод, пов'язаних з правом власності на продукцію (товар, інший актив). Крім цього, відповідно до п. 137.18 ст. 137 Податкового кодексу за цінними паперами, придбаними платником податку з метою їх продажу або утримання до дати погашення, сума процентів включається до складу його доходів за правилами, визначеними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.
Датою отримання інших доходів є дата їх виникнення згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, якщо інше не передбачено нормами розділу III Податкового кодексу.
Відповідно до пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відносяться витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням розділу III цього Кодексу.
Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Згідно з п. 7 ПБО 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого їх здійснено.
Тобто на відміну від Закону про прибуток Податковим кодексом суттєво наближено механізм обрахунку суми оподатковуваного прибутку до принципів бухгалтерського обліку.
Однак цим Кодексом передбачено окремі обмеження у визнанні доходів і витрат, зокрема, при застосуванні звичайних цін, отриманні штрафів, пені, неустойки, держмита, нарахуванні акцизного податку, рентної плати, цільової надбавки, отриманні поворотної фінансової допомоги, врегулюванні сумнівної дебіторської заборгованості, збільшенні витрат на збитки минулих років, обмеженні витрат на суми понад граничні норми при перерахуванні на користь неприбуткових установ, профспілок, роботодавців, для благодійної діяльності, охорони культурної спадщини, розвитку національних фільмів, а також обмеження щодо інжинірингу, консалтингу, маркетингу, реклами тощо.
При визначенні податкового прибутку (збитку) звітного періоду за даними бухгалтерського обліку фінансовий результат до оподаткування, обрахований шляхом порівняння доходів звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів, які визнано і оцінено відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, коригується на суму постійних податкових різниць та частину суми тимчасових податкових різниць, що відноситься до звітного періоду.
При систематизації інформації, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, в регістрах синтетичного та аналітичного обліку обов'язково проводиться аналіз господарської операції на наявність податкових різниць.
Податкові різниці, які враховуються при визначенні податкового прибутку (збитку) за звітний період, з метою бухгалтерського обліку поділяються на податкові різниці щодо доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інших операційних доходів, інших доходів, собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), інших операційних витрат, інших витрат, надзвичайних доходів і витрат.
Приклад. Відповідно до пп. 139.1.15 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу витрати, нараховані у зв'язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з інжинірингу, не включаються до складу витрат, якщо виконується будь-яка з умов, передбачених цим пунктом.
Водночас у разі відповідності ознакам, визначеним ПБО 16, такі витрати визнаються витратами і відображаються у відповідному порядку на рахунках бухгалтерського обліку. Внаслідок цього виникає податкова різниця.
Крім того, постійні різниці, наприклад, можуть виникнути також в сумі індексації та амортизації основних засобів, у сумі сплачених штрафів тощо.
Тимчасові різниці виникають при встановленні різних строків корисної експлуатації основних засобів, їх ремонті та модернізації, в операціях з сумнівними боргами, при нарахуванні забезпечень тощо.
В основу групування різниць покладено складові доходів і витрат, передбачених ПБО 15 та ПБО 16. Як наслідок інформація про податкові різниці порівнюватиметься із показниками Звіту про фінансові результати, які формуються на підставі цих ПБО.
Інформація про тимчасові і постійні податкові різниці накопичується в регістрах бухгалтерського обліку, зокрема шляхом виділення окремих граф для їх відображення (за відповідною класифікацією - тимчасова або постійна) або в інший спосіб, що забезпечуватиме реєстрацію і накопичення відповідної інформації для її розкриття у фінансовій звітності.
Тимчасові податкові різниці розподіляються між звітними періодами та активами і зобов'язаннями, пов'язаними з ними, для врахування при визначенні податкового прибутку (збитку) і відображення сум тимчасових податкових різниць, що припадають на звітний період, у відповідних регістрах бухгалтерського обліку.
Дані про тимчасові та постійні податкові різниці, які мають враховуватися при визначенні податкового прибутку (збитку) звітного періоду, що наведені у відповідних регістрах бухгалтерського обліку, узагальнюються у зведеному регістрі та використовуються для складання відповідних форм фінансової звітності.
Ілля
СИЧЕВСЬКИЙ,
заступник начальника Управління - начальник відділу адміністрування
податку на прибуток та податкових платежів
Департаменту оподаткування юридичних осіб ДПС України
Податковий кодекс - Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. N 2755-VI
Закон про прибуток - Закон України від 28.12.94 р. N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (утратив чинність)
ПБО 15 - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку "Дохід", затверджене наказом Мінфіну України від 29.11.99 р. N 290
ПБО 16 - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку "Витрати", затверджене наказом Мінфіну України від 31.12.99 р. N 318
ПБО 27 - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку "Податкові різниці", затверджене наказом Мінфіну України від 25.01.2011 р. N 27
Опубліковано
у "Віснику податкової служби України"
N 16/2013, с. 21 - 25.
Маркетингові послуги: оформлення та податковий облік
У науковій літературі існує багато визначень поняття маркетингу.
Так, маркетинг (англ. marketing) - це діяльність, спрямована на створення попиту та досягнення цілей підприємства через максимальне задоволення потреб споживачів.
Крім того, маркетинг - це планування і ведення всебічної діяльності, пов'язаної з товаром, з метою здійснення оптимального впливу на споживача для забезпечення максимального споживання за оптимальної ціни та одержання в результаті цього довгострокового прибутку.
З метою оподаткування під маркетинговими послугами (маркетингом) слід розуміти послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчення ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управління рухом продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків (пп. 14.1.108 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу).
До маркетингових послуг належать: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та поширення інформації про продукцію (роботи, послуги).
У торговельній сфері маркетинг передбачає проведення комплексу таких заходів: аналіз кон'юнктури ринку, дослідження в галузі ціноутворення, вплив на рівень попиту, налагодження комунікацій, розгортання служб сервісу тощо.
Таку діяльність суб'єкти господарювання можуть здійснювати самостійно за наявності відповідних фахівців, проте для вирішення зазначених питань вони найчастіше залучають фахові організації, що надають маркетингові послуги.
Деякі маркетингові послуги можуть надаватись як додаткові послуги, що супроводжують процес продажу, та іншими контрагентами підприємства - постачальниками (підрядчиками) та/або покупцями.
Для здійснення маркетингової діяльності підприємство повинно:
проводити комплексні дослідження ринку;
розробляти маркетинг-мікс (маркетинговий комплекс) тощо.
Маркетингові послуги можуть, зокрема, оплачуватися та проводитися за ініціативою власника торговельної марки, виробника продукції, дистриб'ютора, торговельної мережі. При цьому витрати на маркетингові послуги несе безпосередньо замовник цих послуг.
Замовниками маркетингових послуг можуть бути будь-які підприємства. Проте, як правило, це великі товаровиробники та оптові продавці (дистриб'ютори). Досить часто підприємства купують готові дослідження певного ринку.
При цьому виконавцями таких послуг можуть бути лише суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність, що відповідає нормам КВЕД ДК 009:2010.
Тобто суб'єктам господарювання, які планують замовити маркетингові послуги (замовникам), слід звернути увагу на те, чи відповідає діяльність виконавця КВЕД 73.20 "Дослідження кон'юнктури ринку та виявлення суспільної думки".
Документальне оформлення маркетингових послуг
Головною умовою для врахування у складі податкових витрат витрат на проведення маркетингових послуг є їх документальне підтвердження та зв'язок таких витрат з господарською діяльністю платника податку.
Підтвердженням зв'язку витрат на маркетингові послуги з господарською діяльністю суб'єкта господарювання можуть бути такі документи:
наказ по підприємству, в якому потрібно обґрунтувати необхідність проведення таких маркетингових досліджень (наприклад, у зв'язку з виходом на ринок нового виду продукції), зазначивши період їх проведення, територію, назву виду продукції, категорію потенційних споживачів тощо. Водночас разом з наказом можна розробити план заходів з розповсюдження такого виду продукції, в якому передбачити укладення договору на проведення маркетингових досліджень;
договір на проведення маркетингових досліджень, оформлений відповідно до вимог чинного законодавства. У розділі "Предмет договору" потрібно зазначити конкретний вид маркетингових досліджень, мету їх проведення, регіон тощо. При цьому в такому договорі потрібно зазначити напрями та об'єкти маркетингових досліджень, зокрема:
дослідження попиту на дану продукцію і відомостей про можливих споживачів;
вивчення потенційних можливостей здійснення операцій з купівлі-продажу об'єкта маркетингових досліджень на певній території, дослідження необхідного обсягу продажу і пошук покупців, вивчення потреб та ефективності проведення рекламної кампанії щодо даної продукції.
Водночас у договорі слід передбачити умову про те, що результат маркетингових досліджень оформляється актом приймання-передачі послуг та письмовим звітом.
Підтвердженням фактичного отримання маркетингових послуг можуть бути, зокрема, але не виключно, такі документи:
акт приймання-передачі послуг або інший документ, що підтверджує фактичне надання таких послуг;
звіт про проведення маркетингових досліджень, у якому мають бути викладені результати таких досліджень і надані рекомендації замовнику.
Акт приймання-передачі послуг повинен мати всі обов'язкові реквізити первинних документів, передбачені п. 2 ст. 9 Закону про бухоблік, а саме: назву документа (форми), дату і місце складання, найменування підприємства, від імені якого складено документ, зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у господарській операції.
Розділ акта приймання-передачі послуг, у якому викладено суть господарської операції, має за змістом відповідати даним договору на надання маркетингових послуг і даним звіту про проведені маркетингові дослідження.
Крім того, в актах виконаних робіт мають бути конкретний перелік наданих послуг, місце і дата їх надання, а також зазначено, в чому виражено їх результат.
У звіті про проведення маркетингових досліджень повинна міститися інформація про:
аналіз конкуренції між найбільшими виробниками на оптовому та роздрібному ринках продажу і оцінку рівня конкуренції;
основні тенденції розвитку ринку, динаміку зміни цін, асортимент продукції (товару);
політику ціноутворення, аналіз імпорту й експорту продукції (товарів) та їх вплив на ринок;
потенційних споживачів і кількісні показники (місткість ринку) планованого продажу;
оцінку ризиків, фінансовий план, аналіз ефективності проекту;
прогнозний рівень рентабельності, термін окупності проекту;
висновки та рекомендації за результатами проведеного дослідження.
Отже, лише при дотриманні вищезазначених умов платники податку на прибуток мають право віднести витрати на маркетинг до складу податкових витрат. При цьому їм потрібно пам'ятати, що всі первинні документи, пов'язані з відповідними операціями, зокрема накладні, роздавальні відомості, акти списання запасів тощо, також дадуть можливість підтвердити понесення таких витрат.
Відображення витрат на маркетинг у податковому обліку
Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з п. 138.2 ст. 138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, установлених розділом II Кодексу.
Підпунктом "г" пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу передбачено, що до складу інших витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, включаються витрати на збут, зокрема витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.
Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу).
Водночас платникам податку на прибуток слід врахувати норми пп. 139.1.13 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу, згідно з яким витрати, понесені (нараховані) у звітному періоді у зв'язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами (крім витрат, здійснених (нарахованих) на користь постійних представництв нерезидентів, які підлягають оподаткуванню згідно з п. 160.8 ст. 160 цього Кодексу) в обсязі, що перевищує 4 % доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному, а для банків - в обсязі, що перевищує 4 % доходу від операційної діяльності (за вирахуванням податку на додану вартість) за рік, що передує звітному, не включаються до складу витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.
При цьому не включаються до складу витрат у повному обсязі витрати, понесені (нараховані) у звітному періоді у зв'язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами у разі, якщо особа, на користь якої здійснюються відповідні платежі, є нерезидентом, що має офшорний статус з урахуванням положень п. 161.3 ст. 161 Податкового кодексу.
Тобто у разі якщо маркетингові послуги придбаваються у нерезидента, витрати на такі послуги враховуються при визначенні податкових зобов'язань з урахуванням обмежень, встановлених пп. 139.1.13 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу.
Зазначені витрати враховуються у складі витрат лише на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення таких витрат.
Відображення у звітності витрат на маркетинг
Витрати на маркетинг відображаються у рядку 06.2 "Витрати на збут" Податкової декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженої наказом N 1213.
Приклад. Маркетинговий відділ торговельного підприємства "А" з метою збільшення обсягу продажу продукції у IV кварталі 2012 р. здійснив такі витрати:
на виготовлення кольорових листівок зразків товарів, що реалізуються підприємством, - 1400 грн.;
на розміщення в пресі реклами про знижки та акції на товари - 1500 грн.; на оформлення вітрин у магазині - 1250 грн.;
на оплату праці працівників маркетингового відділу підприємства - 20000 грн.
Таким чином, підприємство "А" у рядку 06.2 "Витрати на збут" Податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2012 р. повинно було відобразити витрати на маркетинг у сумі 24150 грн.
Олексій
ЗАДОРОЖНИЙ,
заступник начальника Управління
Департаменту оподаткування юридичних осіб ДПС України,
та Станіслав БЕСКИДЕВИЧ,
головний державний податковий ревізор-інспектор Управління
адміністрування податку на прибуток та податкових платежів
Податковий кодекс - Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. N 2755-VI
Закон про бухоблік - Закон України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"
Наказ N 1213 - наказ Мінфіну України від 28.09.2011 р. N 1213 "Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства"
КВЕД ДК 009:2010 - КВЕД ДК 009:2010 "Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010", затверджений наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 р. N 457
Опубліковано
у "Віснику податкової служби України"
N 13/2013, с. 34 - 37.
Податковий облік у страхувальника
Фінансовий стан підприємства і його стабільність значною мірою залежать від того, яке майно є в його розпорядженні, в які активи вкладено капітал і який дохід вони йому приносять. Саме тому в системі страхових відносин забезпечення страхового захисту майна є пріоритетним. У цій статті пропонуємо детальніше розглянути податковий облік майнового страхування у платника податку - страхувальника.
Відповідно до ст. 4 Закону N 85 майнове страхування - це сфера страхування, в якій об'єктом страхових відносин є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном юридичних або фізичних осіб, які здійснюються на підставі добровільно укладеного договору між страховиком і страхувальником.
Перелік видів страхування (майнове, відповідальності, особисте), внески за якими зменшують оподатковувану базу платника податку на прибуток, визначено у пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу. З цього переліку до майнового належать такі види страхування:
транспортування продукції платника податку;
об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором;
фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності.
Серед видів майнового страхування є як добровільні, так і обов'язкові.
Підпунктом 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу передбачено необхідність застосування в податковому обліку звичайної ціни страхового тарифу, методику визначення якої затверджено розпорядженням N 3259. Цією методикою встановлено, що у випадку обов'язкового страхування розмір страхового тарифу для відповідного виду затверджується Кабінетом Міністрів України, а у разі добровільного страхування звичайною ціною є страховий тариф, який зазначається в правилах страхування.
Тому платникам податку на прибуток - страхувальникам варто враховувати вимоги щодо встановлення в договорі страхування розміру страхового тарифу.
З 01.07.2012 р. набрав чинності Закон N 4391, яким врегульовано економічні відносини щодо страхового захисту майнових інтересів сільськогосподарських виробників у разі настання страхових подій - це страхування сільськогосподарської продукції з державною фінансовою підтримкою.
На сьогодні до цього Закону вже видано низку підзаконних актів.
Так, постановою N 813 затверджено Порядок та умови надання сільськогосподарським виробникам державної підтримки. Цим документом передбачено, що державна підтримка надається аграріям у формі компенсації до 50 % вартості страхового платежу.
Наказом N 611 та розпорядженням 1671 затверджено Вимоги щодо участі страхових компаній (страховиків) у страхуванні сільськогосподарської продукції з державною підтримкою.
Наказом N 660 та розпорядженням N 1968 затверджено 10 нормативних документів, основними з яких є Стандартні страхові тарифи та Стандартний договір, що дасть змогу унеможливити шахрайство з боку страховиків.
У податковому обліку укладення договорів добровільного страхування сільськогосподарських ризиків, у тому числі сільськогосподарської продукції з державною підтримкою, регулюється пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу.
При цьому оскільки об'єктом страхування у такому договорі є ризик втрати врожаю конкретної сільськогосподарської культури або загибелі чи вимушеного забою тварин певного виду і віку, то витрати у вигляді страхового платежу відносяться до складу податкової собівартості саме цієї культури чи виду тварин.
Таким чином, витрати на страхування сільськогосподарських культур чи тварин, птиці, риби тощо відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації врожаю чи тварин, птиці, риби тощо.
Страхування транспортування продукції (вантажу)
Об'єктом добровільного страхування транспортування продукції (вантажу) є майнові інтереси страхувальника, який є власником, користувачем чи розпорядником цього вантажу, порушені внаслідок ушкодження, знищення, зникнення безвісти вантажу за будь-якого способу його транспортування.
Відповідно до пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу до витрат платника податку відносяться будь-які витрати із страхування транспортування продукції платника податку. Зазначимо, що на практиці страхування транспортування продукції більш поширене як страхування вантажів. Цей добровільний вид страхування передбачає зобов'язання страховика виплатити страхувальнику відповідну суму страхового відшкодування в разі настання страхової події, що спричинила збитки від пошкодження чи повної втрати всього або частини застрахованого вантажу, завдані з будь-якої причини, за винятком зазначених у договорі страхування.
Звертаємо увагу на те, що застрахована підприємством продукція (вантаж) повинна бути продукцією цього платника податку, тобто перебувати у його власності.
Отже, страхувальники мають право включати до витрат суми страхових платежів за договорами страхування продукції (вантажів), якщо на дату укладення договору страхування вони мають або отримали право власності на продукцію, що перевозиться.
Витрати на страхування продукції (вантажів) можуть бути віднесені до різних статей витрат залежно від того, що є вантажем - придбані матеріали, сировина, товари, готова продукція тощо.
Наприклад, витрати на страхування транспортування придбаних матеріалів, сировини, напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, включаються до собівартості виготовлених та реалізованих товарів згідно з п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу. Якщо ж страхується перевезення власної готової продукції (товарів), то страхувальник може включити суму страхового платежу до витрат на збут відповідно до пп. 138.10.3 п. 138.10 цієї статті.
Для організації оптимального транспортування вантажів, особливо при експортно-імпортних поставках товарів, підприємство може укласти договір транспортного експедирування з підприємством-експедитором. Відповідно до Закону N 1955 за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Статтею 13 цього Закону встановлено, що експедитор здійснює страхування вантажу та своєї відповідальності згідно із законом та договором транспортного експедирування. Тож постає питання: чи має право підприємство-експедитор формувати витрати на страхування вантажу, якщо обов'язковість такого страхування визначено договором транспортного експедирування з клієнтом?
Як уже зазначалося, при визначенні об'єкта оподаткування враховуються витрати із страхування транспортування продукції платника податку, тому при укладанні експедитором договору страхування продукції (товарів) клієнта, що транспортується, такий платник податку, якому не належить продукція, не враховує страхові платежі у складі податкових витрат.
Крім того, у разі компенсації зазначених витрат клієнтом такі суми включаються до складу інших доходів експедитора на підставі пп. 135.5.14 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу.
Страхування майна платника податку
Страхування майна може бути як обов'язковим (страхування предмета іпотеки, страхування майна, переданого у концесію, тощо), так і добровільним (страхування КАСКО, виробничих приміщень, обладнання, готової продукції, споруд, будівель тощо).
Підпунктом 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу встановлено, що до витрат платника податку відносяться витрати на страхування майна платника, об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором.
Одним із найпоширеніших видів майнового страхування є страхування основних засобів, що спрямоване на запобігання шкоди від настання різних негативних подій і сприяє відновленню виробничого процесу. Слід наголосити, що як страхові платежі за договором страхування основних засобів та інших необоротних активів, так і застраховані збитки, яких може зазнати платник податку у випадку пошкодження, знищення чи викрадення застрахованого майна, відносяться до складу податкових витрат, якщо ці основні засоби безпосередньо використовуються в господарській діяльності платника податку - страхувальника. Тож у пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу йдеться виключно про виробничі основні засоби, оскільки невиробничі основні засоби згідно з п. 144.3 ст. 144 цього Кодексу - це необоротні матеріальні активи, які не використовуються у господарській діяльності платника податку.
Право на включення страхових платежів до складу витрат у податковому обліку мають також орендарі за договорами оперативної оренди та лізингодавці за договорами фінансового лізингу.
Таким чином, в умовах дії Податкового кодексу не має значення, кому належить орендоване майно - орендарю (лізингоотримувачу) чи орендодавцю (лізингодавцю), якщо умову страхування майна орендарем передбачено договором оренди (лізингу).
Зауважимо, що витрати у вигляді страхування орендованого майна враховуються у зменшення бази оподаткування, лише якщо вони безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю підприємства.
У податкових деклараціях з податку на прибуток відображення суми страхових платежів за договорами страхування орендованого майна, як і у випадку страхування власного майна платника податку, залежить від того, з якою метою використовується орендоване майно - для загальновиробничих потреб, адміністративних чи з метою збуту продукції, залежно від чого такі витрати відображаються у відповідних рядках додатків до декларацій.
Зазначені витрати на підставі п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу відносяться до складу інших витрат. Відповідно до п. 138.5 ст. 138 цього Кодексу інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами бухгалтерського обліку.
У бухгалтерському обліку страхувальника витрати на страхування об'єктів страхування включаються до складу витрат звітного періоду відповідно до ПБО 16. Зокрема, у разі якщо здійснення операції забезпечується одержанням економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом системного розподілу вартості цієї операції між відповідними звітними періодами.
Тож якщо страхувальником за договором страхування основних засобів чи об'єкта оренди здійснено попередню оплату страхових послуг на рік, то до складу витрат такого платника податку у звітному (податковому) періоді включається лише відповідна сума витрат зі страхування, розподілена між звітними періодами, незалежно від здійснення попередньої оплати.
У разі настання страхової події з майном підприємства платнику слід керуватися нормою абзацу другого пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу, а саме: у звітному податковому періоді, коли настав страховий випадок, застраховані збитки відносяться до витрат (за виключенням франшизи), а отримане страхове відшкодування - до доходів у звітному періоді його отримання. Щодо дати збільшення витрат, то застраховані збитки, понесені страхувальником, відносяться до складу його витрат у податковому періоді, у якому було складено страховий акт (аварійний сертифікат).
На законодавчому рівні іпотечне страхування є страхуванням предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування і є обов'язковим відповідно до ст. 7 Закону N 85 та ст. 8 Закону N 898.
Механізм регулювання питань з іпотечного страхування (форма типового договору, розміри страхових сум і порядок виплати страхового відшкодування, методика актуарних розрахунків страхових тарифів тощо) визначено Порядком N 358.
Страхові внески за цим видом обов'язкового майнового страхування на підставі пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу також враховуються у складі податкових витрат. При цьому податкові витрати зі страхування об'єкта іпотеки визначаються виходячи з вартості майна, визначеної експертом (суб'єктом оціночної діяльності) при проведенні оцінки цього майна (п. 21 Порядку N 358 та ст. 41 Закону N 85).
У разі настання страхової події переважно вигодонабувачем за договором іпотечного страхування є банк-кредитор, оскільки ст. 8 Закону N 898 надає пріоритет задоволенню вимог іпотекодержателя. Цією статтею передбачено, що у разі настання страхового випадку іпотекодержатель має переважне право на задоволення своєї вимоги за основним зобов'язанням із суми страхового відшкодування, або за згодою сторін іпотечного договору страхову виплату може бути спрямовано на відновлення предмета іпотеки. Отже, якщо за договором іпотечного страхування банк-кредитор є вигодонабувачем, то він не може застосовувати зазначені норми абзацу другого пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу, оскільки зазвичай не є страхувальником. У цьому випадку сума отриманого страхового відшкодування включається до складу інших доходів банку відповідно до пп. 135.5.14 п. 135.5 ст. 135 цього Кодексу.
Страхування фінансових, кредитних та інших ризиків
У пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу зазначено, що до складу витрат платника податку включаються будь-які витрати із страхування фінансових, кредитних, інших ризиків платника, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору.
Незважаючи на те що поняття фінансового ризику, так само як і поняття комерційного ризику чинним законодавством не визначено, страхові компанії досить часто надають послуги страхування саме таких ризиків. На практиці під такими ризиками розуміють, як правило, ризики виникнення збитків у страхувальника у зв'язку із невиконанням контрагентами своїх зобов'язань, визначених договорами, зміною умов провадження господарської діяльності, виникненням непередбачуваних витрат, а також кредитні, інфляційні, інвестиційні ризики та ризики втрат внаслідок операцій у фінансово-кредитній та біржовій сферах тощо.
Страхування фінансових ризиків завжди було популярним, оскільки переважно цей вид використовується як фінансовий інструмент для вирішення питань, далеких від реального страхування.
Водночас за своєю суттю найближчим до страхування фінансових ризиків є страхування депозитів, кредитів, інвестицій, гарантій.
Страхування депозитів полягає у створенні системи захисту грошових вкладів, що є на депозитних рахунках у комерційних банках, на випадок банкрутства цих банків. Податковим кодексом у пп. 14.1.44 п. 14.1 ст. 14 надано визначення терміна "депозит (вклад)" - це кошти, які надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із законодавством України, або нерезиденту на строк або на вимогу та під процент на умовах видачі на першу вимогу або повернення у зв'язку із закінченням встановленого договором строку.
Отже, якщо підприємство розміщує кошти на депозитному банківському рахунку з метою отримання суми процентів при здійсненні ним господарської діяльності (звісно, що така операція спрямована на отримання доходу), то суми понесених на страхування депозиту витрат платника податку включаються до складу його податкових витрат.
Об'єктом страхування кредитних ризиків виступають майнові інтереси, пов'язані з матеріальними збитками, що можуть бути завдані страхувальнику-кредитору внаслідок невиконання позичальником своїх зобов'язань, передбачених кредитним договором (договором позики). Наприклад, страховими випадками можуть бути неповернення або часткове повернення позичальником кредиту, невиплата ним відсотків у повному обсязі та в установлені кредитним договором строки, невиконання інших зобов'язань. На практиці найпоширенішими є страхування кредитів, коли страхувальником виступає кредитор-вигодонабувач, та страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту, коли страхувальник-позичальник не є вигодонабувачем.
Олексій
ЗАДОРОЖНИЙ,
начальник Управління методології податку на прибуток підприємств
Департаменту координації нормотворчої та методологічної роботи з питань
оподаткування Міністерства доходів і зборів України
Податковий кодекс - Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. N 2755-VI
Закон N 85 - Закон України від 07.03.96 р. N 85/96-ВР "Про страхування"
Закон N 898 - Закон України від 05.06.2003 р. N 898-IV "Про іпотеку"
Закон N 1955 - Закон України від 01.07.2004 р. N 1955-IV "Про транспортно-експедиторську діяльність"
Закон N 4391 - Закон України від 09.02.2012 р. N 4391 "Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою"
Постанова N 813 - постанова Кабінету Міністрів України від 15.08.2012 р. N 813 "Про затвердження Порядку та умов надання сільськогосподарським товаровиробникам державної підтримки у страхуванні сільськогосподарських культур шляхом здешевлення страхових платежів (премій) і переліку сільськогосподарських культур та видів страхових ризиків (продуктів), на які у 2012 році надається компенсація вартості страхових платежів (премій)"
Розпорядження N 1671 - розпорядження Нацкомфінпослуг від 09.10.2012 р. N 1671 "Про затвердження Вимог щодо участі страхових компаній (страховиків) у страхуванні сільськогосподарської продукції з державною підтримкою"
Розпорядження N 1968 - розпорядження Нацкомфінпослуг від 30.10.2012 р. N 1968 "Про деякі питання здійснення страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою"
Розпорядження N 3259 - розпорядження Держфінпослуг України від 30.12.2004 р. N 3259 "Про затвердження Методики визначення звичайної ціни страхового тарифу"
Наказ N 611 - наказ Мінагрополітики України від 09.10.2012 р. N 611 "Про затвердження Вимог щодо участі страхових компаній (страховиків) у страхуванні сільськогосподарської продукції з державною підтримкою"
Наказ N 660 - наказ Мінагрополітики України від 30.10.2012 р. N 660 "Про деякі питання здійснення страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою"
Порядок N 358 - Порядок і Правила обов'язкового страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2011 р. N 358
ПБО 16 - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку "Витрати", затверджене наказом Мінфіну України від 31.12.99 р. N 318
Опубліковано
у "Віснику податкової служби України"
N 17-18/2013, с. 14 - 19.
- Прочее
- /
Бухгалтер 911 подчеркивает: содержание авторских материалов может не совпадать с политикой и точкой зрения редакции. Среди авторов материалов, которые публикуются, есть не только представители редакционной команды.
Информация, представленная в конкретной публикации, отражает позицию автора. Редакция не вмешивается в авторские материалы, не редактирует тексты и, следовательно, не несет ответственности за их содержание.
Блоги 
