Сайт для бухгалтеров №1 в Украине

Получайте
новости почтой!


02.01.14
3749 1 Печатать

Обучение работника за счета предприятия

   Сьогодні досить багато компаній навчають співробітників за свій рахунок. Такий вид навчання найчастіше практикується у великих міжнародних організаціях, які направляють своїх працівників на навчання закордон, а також на отримання міжнародних сертифікатів і дипломів, таких як ACCA, MBA, CAP і т.д. Більше того, чинне законодавство, хоч і у непрямій формі, зобов'язує роботодавців підвищувати кваліфікацію своїх працівників. Так, відповідно до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (пункт. 8, 9 від 29.12.2004 № 336) всі керівники повинні впроваджувати заходи з професійного розвитку персоналу з метою досягнення високих економічних результатів. Надання підприємством допомоги працівникам для підвищення їх професійного рівня допомагає створити надійну основу для тривалих трудових відносин і водночас забезпечити більш високий рівень послуг, які дане підприємство пропонує. Відповідно, чим вище рівень знань виконавців, тим вище рейтинг фірми.
   
   Якщо роботодавець все-таки вирішив навчати персонал за рахунок підприємства, то автоматично виникає ряд питань і нюансів, пов'язаних з податковим обліком таких витрат, а також проблемою неповернення коштів працівниками, які підвищили свою кваліфікацію або пройшли навчання за рахунок підприємства (наприклад, в Оксфорді), а потім подали заяву на звільнення.
   
   Для початку давайте розглянемо існуючі типи навчання персоналу. Закон виділяє формальне професійне навчання (придбання працівниками професійних знань, умінь і навичок у навчальному закладі або безпосередньо у роботодавця відповідно до вимог державних стандартів освіти, за результатами якого видається документ про освіту встановленого зразка) і неформальне професійне навчання (не регламентоване місцем отримання, строком і формою навчання; до такого навчання можна віднести навчання на семінарах, курсах тощо).
   
   Що ж до витрат, то роботодавець може віднести їх до складу валових витрат на підставі пп. 140.1.3 п. 140.1 ст. 140 ПКУ, але лише за наявності наступних умов:
   
   • працівникові, який пройшов навчання, видається сертифікат про освіту в навчальному закладі (вітчизняного або зарубіжного зразка);
   • отримання такої освіти і відповідно документа про освіту є необхідною умовою для ведення господарської діяльності платника податку;
   • роботодавець уклав письмовий договір (контракт) з працівником із застереженням про відпрацювання працівником у роботодавця не менше трьох років після закінчення навчального закладу та отримання спеціальності (кваліфікації).
   
   У разі розірвання зазначеного письмового договору (контракту), податкове законодавство зобов'язує роботодавця збільшити дохід у сумі фактично здійснених ним витрат на навчання та/ або професійну підготовку, які були включені до складу його витрат. Внаслідок такого збільшення доходу нараховується додаткове податкове зобов'язання та пеня в розмірі 120 відсотків облікової ставки НБУ.
   
   Трудове законодавство створювалося в той час, коли навчання було безкоштовним, і, на жаль, не регулює питання відшкодування працівником коштів, витрачених роботодавцем на його навчання, у разі звільнення.
   
   З одного боку, підвищення кваліфікації працівників є прямим обов'язком роботодавця, а значить, роботодавець не має права вимагати відшкодування коштів, витрачених на навчання працівника, у разі його звільнення. Але з іншого боку, сміливі фахівці рекомендують укладати додаткові угоди до трудового договору. Відповідно до такої угоди працівник зобов'язується відпрацювати в компанії певний термін, а у разі звільнення за власним бажанням, а також звільнення з ініціативи роботодавця, зобов'язується відшкодувати витрати, зроблені роботодавцем на його навчання, в розмірі пропорційному невідпрацьованого часу до закінчення строку відпрацювання.
   
   Всі податкові питання з відшкодування роботодавцю коштів на навчання працівника регулюються Податковим кодексом. Якщо припустити, що роботодавець не має права вимагати відпрацювання або відшкодування вартості навчання, виникає питання: навіщо тоді потрібні ці норми ПКУ?
   
   Давайте спробуємо розглянути практичне питання щодо форми укладення договору на навчання працівника. У першу чергу необхідно відзначити той факт, що форма і вид договору визначаються після рішення роботодавцем наступних двох питань:
   
   • На який час потрібно «закріпити» працівника?
   • Яку модель оплати навчання вибрати?
   
   Перший можливий варіант - це укладення договору з навчальним закладом, який надійно «прив'яже» працівника до місця роботи. Але лише в тому випадку, якщо оплата за таким договором здійснюється не одноразово (авансом) за весь строк навчання, а частинами, наприклад за семестр.
   
   Другий варіант - включення в трудовий договір додаткового пункту про те, що співробітник зобов'язується відпрацювати в компанії не менше трьох років (або більше, залежно від навчання), а в разі звільнення до покладеного терміну - повернути кошти пропорційно невідпрацьованого часу. При цьому слід звернути увагу на те, що даний пункт має право бути лише в тому випадку, якщо співробітник навчається в державному ВУЗі і за підсумком отримає документ про освіту встановленого зразка.
   
   Не дивлячись на те, що згідно ст.140 ПКУ та Наказом Мінсоцполітики «Про затвердження Примірного порядку укладання суб'єктами господарювання договорів щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників та форм примірних договорів суб'єкта господарювання з навчальним закладом, підприємством, установою, організацією, що здійснюють навчання, і з працівником» (від 10 серпня 2010 року N 232) це стосується і отримання освіти за кордоном. З точки зору трудового права (ЗУ «Про професійну освіту співробітників»), компанія не має права вимагати від співробітника відшкодування коштів за навчання при звільненні, якщо він був відправлений на навчання закордон.
   
   Тому судова практика з питань відшкодування працівником роботодавцю витрат на навчання є досить неоднозначною. Так як в більшості ситуацій суди посилаються на те, що умови про відшкодування витрат роботодавця на навчання суперечать законодавчим актам України, зокрема нормативно-правовим актам, якими передбачено, що підвищення кваліфікації фахівців, що перебувають у трудових відносинах, покладається на власника.
   
   Таким чином, можна зробити висновок, що компанія повинна чітко розуміти, що в будь-якому випадку вона несе певні ризики, тому що на даний момент практично неможливо гарантувати відшкодування коштів у компанію, навіть за наявності прописаних зобов'язань у договорі.
По материалам EBS
Рубрика:

Бухгалтер 911 подчеркивает: содержание авторских материалов может не совпадать с политикой и точкой зрения редакции. Среди авторов материалов, которые публикуются, есть не только представители редакционной команды.

Информация, представленная в конкретной публикации, отражает позицию автора. Редакция не вмешивается в авторские материалы, не редактирует тексты и, следовательно, не несет ответственности за их содержание.

Комментарии
  • 1)
15.01.14 09:38

"Що ж до витрат, то роботодавець може віднести їх до складу валових витрат на підставі пп. 140.1.3 п. 140.1 ст. 140 ПКУ" ВАЛОВИХ витрат???

Ответить
Комментирование новости отключено
Спасибо, что читаете нас Войдите и читайте дальше
Для того, чтоб распечатать текст необходимо оформить подписку
copy-print__image
Данная функция доступна только
авторизованным пользователям