О правомерности осуществления операций по экспортному факторингу

   
   
   Головне управління ДФС у Запорізькій області розглянуло «» щодо правомірності здійснення операцій з експортного факторингу та в межах компетенції повідомляє.
   
   Правові засади операцій факторингу встановлено у статтях 1077- 1086 гл.73 Цивільного кодексу України (дал і- ЦКУ).
   
   Відповідно до ст. 1077 ЦКУ за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
   
   Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події (ст.1078 ЦКУ).
   
   Статтею 1079 ЦКУ визначено обмежене коло осіб, які можуть бути факторами за договором. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
   
   У разі укладання договору факторингу між особами, які не є фінансовими установами, він може бути визнаний недійсним у судовому порядку.
   
   Пунктом 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) встановлено, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються саме цим Кодексом.
   
   Відповідно до п.п. 14.1.255 п. 14.1 ст. 14 Кодексу відступленням права вимоги є операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.
   
   Відносини, які виникають у сфері зовнішньоекономічної діяльності в Україні регулюються валютним законодавством України.
   
   Правове регулювання всіх видів зовнішньоекономічної діяльності в Україні регулюється Законом України від 16.04.1991 №959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність» (зі змінами та доповненнями).
   
   Порядок розрахунків в іноземній валюті при здійсненні експортно-імпортних операцій та відповідальність за недотримання термінів розрахунків встановлено Законом України від 23.09.1994 №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 185).
   
   Обмеження за строками розрахунків при експорті товарів встановлені ст.1 Закону №185, згідно з якою виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
   
   Контроль за дотриманням резидентами встановлених законодавством України строків розрахунків за експортними, імпортними операціями здійснюється уповноваженими банками на підставі Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої Постановою НБУ від 24.03.1999 №136 (далі – Інструкція №136).
   
   Порядок розрахунків за експортними операціями та підстави для зняття експортної операції з контролю передбачені в п. 2 Інструкції №136.
   
   Слід відмітити, що серед основних та додаткових підстав для зняття експортної операції з контролю, відступленням права вимоги не передбачено.
   
   У Вашому листі зазначено: «Банк-фактор за покупця сплачує постачальнику передплату за товар (банк-фактор та покупець-нерезиденти). Постачальник виконує свої зобов’язання перед покупцем-нерезидентом шляхом постачання товару.»
   
   Отже, кваліфікувати угоду як договір факторингу або як переуступлення права вимоги можливо лише при дослідженні умов договору та господарських операцій (первинних документів, що підтверджують їх здійснення) при його виконанні.
   
   Для більш детального вивчення даного питання та надання консультації в межах повноважень, підприємству необхідно надати додаткову інформацію із залученням необхідних первинних документів.
   
   
   Перший заступник начальника

О.П. Фоменко