Подпишитесь на рассылку

Подпишитесь

и получайте свежие новости и специальные предложения
  • Об определении лицензионного программного обеспечения в виде уплаты роялти

Об определении лицензионного программного обеспечения в виде уплаты роялти



   
ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
   ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДФС у м. КИЄВІ
   
   ЛИСТ
   
   від 24.03.2016 р. № 7274/10/26-15-12-05-11

   
   
   Головне управління ДФС у м. Києві розглянуло лист «_», щодо визначення ліцензійного програмного забезпечення як сплати роялті, та в межах своїх повноважень повідомляє наступне.
   
   Відповідно до пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ), роялті – будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інших аудіовізуальних творів, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
   
   Не вважаються роялті платежі, отримані:
   
   як винагорода за використання комп’ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем»);
   
   за придбання примірників (копій, екземплярів) об’єктів інтелектуальної власності, які втілені в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання;
   
   за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об’єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому цього підпункту, у користування, володіння та/або розпорядження особи;
   
   за передачу прав на об’єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об’єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов’язковим згідно із законодавством України.
   
   Таким чином, якщо згідно з цивільно-правовим договором передбачено надання замовнику права на використання інтелектуальної власності на умовах ліцензійного договору без можливості його продажу або здійснення відчуження в інший спосіб та/або умови використання не обмежені функціональним призначенням програмного забезпечення і його відтворення не обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання, то отримання постачальником (у тому числі нерезидентом) платежу від замовника як винагороди за надання вказаного права визначається як роялті.
   
   Якщо цивільно-правовим договором передбачено надання замовнику права на використання інтелектуальної власності на умовах договору з можливістю його продажу або здійснення відчуження в інший спосіб, та/або умови використання обмежені функціональним призначенням такого програмного забезпечення і його відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем»), то отримання постачальником (у тому числі нерезидентом) платежу від замовника як винагороди за надання вказаного права не буде вважатися роялті.
   
   Законодавство України про авторське право та суміжні права базується на Конституції України і складається з відповідних норм Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-ІV, із змінами і доповненнями (далі – ЦКУ), та із законів України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права», від 23 березня 2000 року № 1587-III «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» та інших законів України, що охороняють особисті немайнові права та майнові права суб’єктів авторського права і суміжних прав.
   
   Відповідно до ст. 435 ЦКУ первинним суб’єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб’єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.
   
   Об’єктами авторського права є твори, зокрема, комп’ютерні програми. Комп’ютерні програми охороняються як літературні твори (пп. 2 п. 1 та п. 4 ст. 433 ЦКУ).
   
   Автору твору належать особисті немайнові права (ст. 423 та ст. 438 ЦКУ) та майнові права інтелектуальної власності (ст. 440 ЦКУ).
   
   Статтею 1107 ЦКУ визначені види договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, які передбачають використання об'єкта права інтелектуальної власності, до яких, зокрема, належать ліцензія або ліцензійний договір.
   
   Таким чином, права на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть передаватись за ліцензією або ліцензійним договором.
   
   Відповідно до ст. 1108 ЦКУ особа, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об’єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності).
   
   Згідно з п.3 ст. 1108 ЦКУ, ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону.
   
   Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.
   
   Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері.
   
   Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.
   
   Пунктом 9 ст. 1109 ЦКУ передбачено, що умови ліцензійного договору, які суперечать положенням ЦКУ, є нікчемними.
   
   Враховуючи зазначене, висновок чи підпадає з метою оподаткування той чи інший платіж за використання програмного забезпечення під визначення роялті, може бути зроблений на підставі аналізу умов договору, а саме: чи обмежені умови використання такої програми за її функціональним призначенням та чи передбачають умови передачі прав на об’єкт права інтелектуальної власності продажу, оприлюднення окремих видів інтелектуальної власності.
   
   Крім того, для цілей оподаткування слід враховувати фактичне використання придбаного програмного забезпечення: за функціональним призначенням чи з іншою метою (для розробки на її базі інших програм, продажу іншому споживачу).
   
   Так, якщо винагорода сплачується за користування копією програмного забезпечення кінцевим користувачем за функціональним призначенням, то така винагорода не є роялті для цілей оподаткування.
   
   Поряд з цим, слід зазначити, що статтею 36 ПКУ визначено, що платники податку зобов’язані самостійно декларувати свої податкові зобов’язання та визначати відповідність проведення ними операцій.
   
   Оцінка правомірності відображення в податковому обліку господарських операцій може бути здійснена лише в межах податкової перевірки у відповідності до вимог ПКУ.
   
   Відповідно до п. 52.2 ст. 52 ПКУ податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
   
   
   
   Перший заступник начальника
М.В.Ільяшенко

Отключить рекламу
ОЗНАКОМИТЬСЯ С ИЗДАНИЕМ
Контекстная реклама
Настройки
Оформление
Светлая тема
(стандартный)
Серая тема
Темная тема
Параметры экрана
Фиксированная ширина
(стандартный)
Во весь экран
Управление уведомлениями
Включить уведомления
Отключить уведомления