Отключить рекламу

Подпишитесь!


  • Об особенностях ведения хозяйственной деятельности в Украине

Об особенностях ведения хозяйственной деятельности в Украине



   
ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
   ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДФС У М. КИЄВІ
   
    ЛИСТ
   
    від 07.10.2015 р. № 15350/10/26-15-15-03-11

   Головне управління ДФС у м. Києві розглянуло лист « » щодо особливостей ведення господарської діяльності в Україні та межах компетенції, повідомляє.
   
   Відповідно до п.п. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755 –VI зі змінами та доповненнями (далі – Кодекс) постійне представництво - постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар'єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів, сервер.
   
   З метою оподаткування термін "постійне представництво" включає будівельний майданчик, будівельний, складальний або монтажний об'єкт чи пов'язану з ними наглядову діяльність, якщо тривалість робіт, пов'язана з таким майданчиком, об'єктом чи діяльністю, перевищує шість місяців; надання послуг нерезидентом (крім послуг з надання персоналу), у тому числі консультаційних, через співробітників або інший персонал, найнятий ним для таких цілей, але якщо така діяльність провадиться (в рамках одного проекту або проекту, що пов'язаний з ним) в Україні протягом періоду або періодів, загальна тривалість яких становить більш як шість місяців, у будь-якому дванадцятимісячному періоді; резидентів, які мають повноваження: діяти від імені виключно такого нерезидента (проведення переговорів щодо суттєвих умов та/або укладення договорів (контрактів) від імені цього нерезидента), що призводить до виникнення у цього нерезидента цивільних прав та обов'язків; та/або утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, із складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу тимчасового зберігання або митного ліцензійного складу.
   
   Постійним представництвом не є використання будівель або споруд виключно з метою зберігання, демонстрації або доставки товарів чи виробів, що належать нерезиденту; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою зберігання або демонстрації; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою переробки іншим підприємством; утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для нерезидента; направлення у розпорядження особи фізичних осіб у межах виконання угод про послуги з надання персоналу; утримання постійного місця діяльності виключно з метою провадження для нерезидента будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер.
   
   Господарська діяльність – діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).
   
   Виходячи з наведеного, термін "постійне представництво" включає між іншим резидентів, які мають повноваження: діяти від імені виключно такого нерезидента (проведення переговорів щодо суттєвих умов та/або укладення договорів (контрактів) від імені цього нерезидента), що призводить до виникнення у цього нерезидента цивільних прав та обов'язків.
   
   Відповідно до пп.133.2.2 п.133.2 ст.133 Кодексу платниками податку на прибуток є постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників.
   
   Що стосується питання обліку і оподаткування доходів нерезидента, то відповідно до пп. 141.4.7 п. 141.4 ст. 141 Кодексу суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому, таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента. Порядок розрахунку податкових зобов’язань з податку на прибуток нерезидентів, які провадять діяльність на території України через постійне представництво, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 25.06.2013 №610, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.07.2013 за № 1205/23737.
   
   Підпунктом 141.4.8 пункту 141.4 статті 141 Кодексу передбачено, що резиденти, які надають агентські, довірчі, комісійні та інші подібні послуги з продажу чи придбання товарів, робіт, послуг за рахунок і на користь тільки певного нерезидента (в тому числі проведення переговорів щодо суттєвих умов та/або укладення договорів з іншими резидентами від імені і на його користь), під час виплати такому нерезиденту утримують і перераховують до відповідного бюджету податок із доходу, отриманого таким нерезидентом із джерел в Україні, визначений у порядку, передбаченому для оподаткування прибутків нерезидентів, що провадять діяльність на території України через постійне представництво. При цьому такі резиденти не підлягають додатковій реєстрації в контролюючих органах як платники податку.
   
   Положення цього пункту не поширюються на випадки надання резидентами агентських, довірчих, комісійних та інших подібних посередницьких послуг з продажу чи придбання товарів, робіт, послуг за рахунок і на користь нерезидентів у випадку, якщо вони надають зазначені послуги в рамках своєї основної (звичайної) діяльності.
   
   Підпунктом 141.4.2. пункта 141.4 статті 141 Кодексу передбачено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3 - 141.4.6 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.
   
   Звертаємо увагу, що відповідно до п.13.4, п.13.5 ст.13 Кодексу суми податків та зборів, сплачені за межами України, зараховуються під час розрахунку податків та зборів в Україні за правилами, встановленими цим Кодексом. Для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов'язаний отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об'єкт оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країні, відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України.
   
   Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
   
   Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи, витрати підприємства та їх розкриття в фінансовій звітності визначають Положення (стандарти) бухгалтерського обліку затверджені наказами Міністерства фінансів України.
   
   Що стосується питання застосування Угоди між Урядом України та Урядом Китайської Народної Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно від 04.12.95 р. (далі - Угода) до відносин між резидентом України і резидентом Гонконга, то ця Угода поширюється на податки на доходи і майно, зазначені у статті 2 Угоди, що стягуються відповідно до податкового законодавства України та Китайської Народної Республіки.
   
   Для цілей Угоди термін "Китай" означає Китайську Народну Республіку: при застосуванні в географічному значенні означає всю територію Китайської Народної Республіки, включаючи її територіальне море, де застосовуються китайське законодавство щодо оподаткування, і будь-яку територію за межами територіального моря, де Китайська Народна Республіка має суверенні права на розвідку і розробку ресурсів морського дна і його надр, і ресурсів прилеглих вод відповідно до міжнародного законодавства.
   
   Враховуючи зазначене, Угода не поширюється на території з окремим законодавчим полем, які мають самостійну податкову систему і на які не розповсюджуються закони КНР стосовно оподаткування. До таких територій, зокрема, відносяться Гонконг, Макао та Тайвань.
   
   Зазначена позиція викладена в листі ДПС України від 20.08.2012 №1151/0/71-12/12-1017 «Щодо застосування Угоди про уникнення подвійного оподаткування з КНР».
   
   Що стосується питання оподаткування податком на додану вартість, слід зазначити наступне.
   
   Пунктом 185.1 ст. 185 Кодексу передбачено, що операції з постачання товарів та послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 ПКУ розташоване на митній території України, а також операції з вивезення товарів за межі митної території України, є об’єктом оподаткування ПДВ.
   
   Згідно з п. 186.1 ст. 186 Кодексу визначено, що місцем постачання товарів є фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту).
   
   Відповідно до п.189.4 ст.189 Кодексу базою оподаткування для товарів/послуг, що передаються/отримуються у межах договорів комісії (консигнації), поруки, довірчого управління, є вартість постачання цих товарів, визначена у порядку, встановленому ст.188 Кодексу.
   
   Дата збільшення податкових зобов’язань та податкового кредиту платників податку, що здійснюють постачання/отримання товарів/послуг у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів та без права власності на такі товари/послуги, визначається за правилами, встановленими ст.187 і ст.198 Кодексу.
   
   У разі коли за цивільно-правовими договорами, які не передбачають передачу права власності, здійснюються операції з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування ПДВ, то комісійна винагорода в таких випадках підлягає оподаткуванню ПДВ за основною ставкою. При цьому платник податку, який здійснює постачання вищезазначених товарів на умовах таких договорів, на дату виникнення податкових зобов’язань виписує дві податкові накладні, одна з яких – на постачання звільнених товарів/послуг без ПДВ і друга – на послугу, пов’язану з постачанням, з ПДВ за основною ставкою.
   
   Пунктом 194.1 ст. 194 Кодексу визначено, що операції, зазначені у ст. 185 Кодексу, крім операцій, що не є об’єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною у п.п. «а» п. 193.1 ст. 193 ПКУ – 20 відсотків, яка є основною.
   
   Відповідно до пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 Кодексу операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту оподатковуються за нульовою ставкою.
   
   Що стосується питання відшкодування ПДВ, слід зазначити наступне.
   
   Відповідно до норм статті 200 Кодексу:
   
   п. 200.1 сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду;
   
   п. 200.4 при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
   
   а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
   
   б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації,
   
   в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
   
   Згідно з п. 200.5 Кодексу не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які:
   
   були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).
   
   п. 200.7 ст. 200 Кодексу передбачено, платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
   
   Таким чином, сума від’ємного значення поточного звітного (податкового) періоду та від’ємного значення, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, у разі дотримання вимог законодавства щодо права на отримання бюджетного відшкодування, може бути заявлена до відшкодування або врахована у зменшення податкових зобов’язань майбутніх періодів при реалізації товарів (робіт, послуг).
   
   Поряд з цим, кожен конкретний випадок податкових відносин, у томі числі і тих, про які йдеться у зверненні, потребує аналізу документів, що дозволяють детальніше ідентифікувати предмет звернення.
   
   Натомість, оцінка правомірності відображення в податковому обліку господарських операцій може бути здійснена лише в межах податкової перевірки у відповідності до вимог Кодексу.
   
   Слід зазначити, що відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
   
   В.о. заступника начальника
Е.М.Пруднікова

Отключить рекламу
Для того, чтоб распечатать текст необходимо авторизоваться или зарегистрироваться