Отключить рекламу

Подпишитесь!


  • Об отнесении банком задолженности к категории «безнадежной»

Об отнесении банком задолженности к категории «безнадежной»



   
ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
   
   ЛИСТ
   
   від 17.12.2015 р. № 27022/6/99-99-19-02-02-15

   
   Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо віднесення банком заборгованості до категорії «безнадійної» і повідомляє.
   
   Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III «Податок на прибуток підприємств» Кодексу.
   
   Підпунктом 139.3.1 п. 139.3 ст. 139 Кодексу визначено, що банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, визнають різниці, що виникають при формуванні резервів у зв'язку із знеціненням (зменшенням корисності) активів згідно з вимогами МСФЗ з урахуванням вимог підпунктів 139.3.2 – 139.3.4 п. 139.3 ст.139 Кодексу.
   
   Відповідно до п.п.139.3.2 п. 139.3 ст. 139 Кодексу використання резерву у зв'язку із припиненням визнання активу згідно з вимогами міжнародних стандартів фінансової звітності не змінює фінансовий результат до оподаткування, крім випадків, визначених підпунктами 139.3.3 та 139.3.4 цього пункту.
   
   Фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму використання резерву для списання (відшкодування) активу, який не відповідає ознакам, визначеним п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, крім суми, що списується за рахунок тієї частини резерву, на яку збільшувався фінансовий результат до оподаткування у зв'язку з перевищенням над лімітом (частина 2 п.п. 139.3.3 п. 139.3 ст. 139 Кодексу).
   
   Отже, у разі використання резерву для списання активу, такий актив перевіряється на відповідність критеріям безнадійності, визначеним п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, та у разі їх невідповідності здійснюється коригування фінансового результату до оподаткування згідно з частиною 2 п.п. 139.3.3 п. 139.3 ст. 139 Кодексу шляхом його збільшення на суму використання резерву для списання (відшкодування) активу, який не відповідає зазначеним ознакам.
   
   Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень Кодексу визначено п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.
   
   Щодо застосування п.п. а) п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу відносно заборгованості за зобов'язаннями, стосовно яких минув строк позовної давності
   
   Відповідно до частини 1 ст. 257 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність – скорочена або більшій тривалості порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦКУ). Позовну давність обчислюють за загальними правилами визначення термінів, встановленими ст. ст. 253 – 255 ЦКУ.
   
   Таким чином, під безнадійною заборгованістю, що підпадає під ознаку п.п. а) п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, слід вважати заборгованість, за якою минув термін позовної давності у разі, якщо відповідні заходи з її стягнення не призвели до позитивних наслідків.
   
   Щодо застосування вимог п.п. ґ) п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу стосовно простроченої понад 180 днів заборгованості особи, розмір сукупних вимог кредитора за якою не перевищує мінімально встановленого законодавством розміру безспірних вимог кредитора для порушення провадження у справі про банкрутство – для юридичних осіб
   
   Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів визначено Законом України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон № 2343), відповідно до положень ст.10 якого безспірними вимогами кредиторів вважаються грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. До складу цих вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.
   
   Згідно з вимогами п.3 ст. 10 Закону № 2343 справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів)
   
   до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.
   
   Отже, для визначення безнадійною, яка відповідає ознаці, встановленій абзацом ґ) п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, заборгованості юридичної особи, термін прострочення якої складає понад 180 днів, слід забезпечити дотримання одночасно таких вимог:
   
   безспірність вимог відповідає вимогам Закону № 2343;
   
   розмір таких вимог не перевищує мінімально встановленого законодавством розміру безспірних вимог кредитора для порушення провадження у справі про банкрутство;
   
   відповідні заходи, передбачені законодавством України, які вживав кредитор, не призвели до її стягнення.
   
   Для визначення розміру сукупних вимог може враховуватись сума заборгованості боржника за всіма договорами з таким боржником.
   
   Щодо застосування вимог п.п. ґ) п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу стосовно простроченої понад 180 днів заборгованості, яка для фізичних осіб не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у разі відсутності законодавчо затвердженої процедури банкрутства фізичних осіб)
   
   Таким чином, гранична межа заборгованості для фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб – підприємців – у разі відсутності законодавчо затвердженої процедури банкрутства фізичних осіб), яка підпадає під ознаку, визначену п.п. ґ) п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, не перевищує половини показника мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у 2015 році складає 609 гривень).
   
   Враховуючи зазначене, безнадійною можна визнавати заборгованість у розмірі не більше мінімально встановленого законодавством розміру безспірних вимог кредитора для порушення провадження у справі про банкрутство – для юридичних осіб, та 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік) – для фізичних осіб, за умови, що відповідні заходи, передбачені законодавством України, які вживав кредитор, не призвели до її стягнення.
   
   Щодо застосування п.п. є) п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу стосовно простроченої заборгованості фізичної або юридичної особи, не погашеної внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості
   
   Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регулює Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 606).
   
   Таким чином, прострочена заборгованість підпадає під ознаку безнадійної згідно з п.п. є) п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, якщо дії щодо примусового стягнення майна боржника, у тому числі у порядку і на умовах, визначених Законом № 606, не призвели до повного погашення такої заборгованості.
   
   Щодо застосування п.п. з) п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу стосовно заборгованості суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією
   
   Відповідно до Закону № 2343 банкрутство – це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
   
   У випадках, передбачених цим Законом, господарський суд у судовому засіданні за участі сторін приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців.
   
   Банкрут – боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом (ст. 37 Закону № 2343).
   
   Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб – підприємців регулюються Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» (далі – Закон № 755).
   
   Згідно з положеннями ст. 33 Закону № 755 юридична особа припиняється в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням державного органу, прийнятим у випадках, передбачених законом.
   
   Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.
   
   Таким чином, достатньою умовою для визнання заборгованості безнадійною відповідно до вимог п.п. з) п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу є наявність постанови господарського суду про визнання боржника банкрутом, прийнятої у судовому засіданні за участі сторін, або припинення юридичної особи, що підтверджується записом у Єдиному державному реєстрі про державну реєстрацію припинення юридичної особи.
   

Отключить рекламу
Для того, чтоб распечатать текст необходимо авторизоваться или зарегистрироваться