Сайт для бухгалтеров №1 в Украине

Получайте
новости почтой!


  • Щодо обліку дебіторської заборгованості (Лист ДФС від 25.08.2016 № 18464/6/99-99-15-02-02-15)

Щодо обліку дебіторської заборгованості (Лист ДФС від 25.08.2016 № 18464/6/99-99-15-02-02-15)

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ЛИСТ

Лист ДФС від 25.08.2016 № 18464/6/99-99-15-02-02-15

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо обліку дебіторської заборгованості та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Порядок урегулювання безнадійної та сумнівної заборгованості встановлено п. 159.1 ст. 159 Кодексу, у редакції, чинній до 01.01.2015.

Згідно з п.п. 159.1.1 п. 159.1 ст. 159 Кодексу платник податку – продавець товарів, робіт, послуг має право зменшити суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг у поточному або попередніх звітних податкових періодах у разі, якщо покупець таких товарів, робіт, послуг затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсації їх вартості). Таке право на зменшення суми доходу виникає, якщо протягом звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій:

а) платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна;

б) за поданням продавця нотаріус вчиняє виконавчий напис про стягнення заборгованості з покупця або стягнення заставленого майна (крім податкового боргу).

Платник податку – продавець, який зменшив суму доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів, виконаних робіт, наданих послуг, відповідно до абзацу першого цього підпункту зобов’язаний одночасно зменшити суму витрат цього звітного періоду на собівартість таких товарів, робіт, послуг.

Платник податку – продавець у разі якщо суд не задовольняє позов (заяву) такого продавця або задовольняє його частково чи не приймає позов (заяву) до провадження (розгляду) або задовольняє позов (заяву) покупця про визнання недійсними вимог щодо погашення заборгованості або її частини (крім припинення судом провадження у справі повністю або частково, у зв'язку з погашенням покупцем заборгованості або її частини після подання продавцем позову (заяви)), зобов’язаний збільшити:

дохід відповідного податкового періоду на суму заборгованості (її частини), попередньо віднесеної ним до зменшення доходу згідно з підпунктом 159.1.1 цього пункту;

витрати відповідного податкового періоду на собівартість (її частину, визначену пропорційно сумі заборгованості, включеної до доходу відповідно до цього підпункту) товарів, робіт, послуг, за якими виникла така заборгованість, попередньо віднесену ним до зменшення витрат згідно з п.п. 159.1.1 цього пункту.

Відповідно до абзацу г) п.п. 138.10.6 п. 138.10 ст. 138 Кодексу до складу інших витрат включаються витрати на створення резерву сумнівної заборгованості, що визнаються витратами з метою оподаткування в сумі безнадійної дебіторської заборгованості з урахуванням п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

При цьому, в умовах дії Кодексу в редакції, чинній до 01.01.2015, якщо платник податку застосував механізм врегулювання сумнівної заборгованості, то витрати на створення резерву сумнівної заборгованості, що відповідає вимогам п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, при визначені об’єкту оподаткування податком на прибуток участі не приймали.

Відповідно до п. 17 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу у редакції, чинній з 01.01.2015 з  метою оподаткування відображення в обліку продавця та покупця заборгованості, що виникла у зв’язку із затримкою в оплаті товарів, виконаних робіт, наданих послуг, якщо заходи щодо стягнення таких боргів розпочато відповідно до п. 159.1 ст. 159 розділу III цього Кодексу у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року, здійснюється до повного погашення чи визнання такої заборгованості безнадійною.

Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III «Податок на прибуток підприємств» Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.2.1 п. 139.2 ст. 139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування збільшується:

на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму витрат від списання дебіторської заборгованості, яка не відповідає ознакам, визначеним п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, понад суму резерву сумнівних боргів.

Фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму коригування (зменшення) резерву сумнівних боргів, на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності (п.п. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодексу).

У разі списання безнадійної дебіторської заборгованості за рахунок резерву сумнівних боргів, фінансовий результат до оподаткування, який визначений у фінансовій звітності, не підлягає зменшенню на суму списаної заборгованості.

При цьому, якщо списана заборгованість не відповідає ознакам, визначеним п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, то у разі списання такої заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів, витрати на таке списання збільшують фінансовий результат до оподаткування.

Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень Кодексу визначено п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Відповідно до п.п. а) п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу безнадійна заборгованість – заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, а саме, заборгованість за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України (далі – Цивільний кодекс) позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки (ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу).

Позовну давність обчислюють за загальними правилами визначення термінів, встановленими ст. ст. 253 – 255 Цивільного кодексу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу).

Таким чином, під безнадійною заборгованістю, що підпадає під ознаку п.п. а) п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, слід вважати заборгованість, за якою минув термін позовної давності у разі, якщо відповідні заходи з її стягнення не призвели до позитивних наслідків.

Виходячи з викладеного, дебіторська заборгованість по сплаті лізингових платежів визнаватиметься безнадійною за умови відповідності п.п. а) п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Враховуючи зазначене вище, у разі списання платником податку дебіторської заборгованості, яка відповідає ознакам, визначеним п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, за рахунок створеного у період до 01.01.2015 резерву сумнівних боргів, таке списання не впливає на об’єкт оподаткування податком на прибуток підприємств у періоді такого списання.

При цьому, якщо списана заборгованість не відповідає ознакам, визначеним п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, то у разі списання такої заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів, витрати на таке списання збільшують фінансовий результат до оподаткування.

Для того, чтоб распечатать текст необходимо оформить подписку
copy-print__image
Данная функция доступна только
авторизованным пользователям