при подписке на рассылку
gift_icon
  • Щодо практичного застосування норм чинного законодавства (лист ДФС від 21.02.2017 р. № 2550/І/99-99-13-02-03-14)

Щодо практичного застосування норм чинного законодавства (лист ДФС від 21.02.2017 р. № 2550/І/99-99-13-02-03-14)

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 21.02.2017 р. № 2550/І/99-99-13-02-03-14

 

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), розглянула звернення ... щодо практичного застосування норм чинного законодавства і в межах компетенції повідомляє.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV ПКУ, згідно з п.п. 165.1.29 п. 165.1 ст. 165 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається, зокрема, основна сума кредиту, що отримується платником податку (протягом строку дії договору), у тому числі фінансового кредиту, забезпеченого заставою, на визначений строк та під проценти.

Відповідно до частини першої ст. 1054 параграфа 2 глави 71 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому в законодавстві визначаються поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов’язання» (ст.ст. 530, 631 ЦКУ).

Так, відповідно до ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Разом з цим строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору (ст. 631 ЦКУ).

Крім того, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25 відс. однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов’язаний повідомити платника податку – боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов’язаний виконати всі обов’язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом (п.п. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ).

Водночас п.п. 165.1.55 п. 165.1 ст. 165 ПКУ встановлено, що не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності у сумі, що не перевищує 25 відс. однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року, та сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності.

З метою уникнення неоднозначного тлумачення норм податкового законодавства для отримання більш конкретної відповіді необхідне детальне вивчення документів (матеріалів), які стосуються порушеного питання, зокрема кредитного договору, договору щодо списання заборгованості за кредитним договором тощо.

Стосовно питання щодо застосування до податкового законодавства норм частини першої ст. 58 Конституції України.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії і в часі. Цей принцип закріплений у частині першій ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

 

З повагою

 

Перший заступник Голови                                                                    С.В. Білан

Отключить рекламу
ОЗНАКОМИТЬСЯ С ИЗДАНИЕМ
Контекстная реклама
Настройки
Оформление
Светлая тема
(стандартный)
Серая тема
Темная тема
Параметры экрана
Фиксированная ширина
(стандартный)
Во весь экран
Управление уведомлениями
Включить уведомления
Отключить уведомления