Щодо віднесення заборгованості до категорії "безнадійна", коригування фінансового результату до оподаткування на суму безнадійної дебіторської заборгованості (лист ДФС від 08.12.2017 р. № 2907/6/99-99-15-02-02-15/ІПК)

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ

від 08.12.2017 р. № 2907/6/99-99-15-02-02-15/ІПК

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо віднесення заборгованості до категорії "безнадійна", коригування фінансового результату до оподаткування на суму безнадійної дебіторської заборгованості та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

Ознаки безнадійної заборгованості дня цілей застосування положень Кодексу визначено пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, зокрема заборгованість за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності (пп. "а" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша ст. 257 ЦКУ).

Позовну давність обчислюють за загальними правилами визначення термінів, встановленими ст. ст. 253 - 255 ЦКУ.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п. 4 ст. 267 ЦКУ).

Відповідно до п. 1 ст. 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Таким чином, неодноразове направлення претензій боржникам не є достатнім заходом для досягнення позитивних наслідків по стягненню заборгованості.

При цьому, з метою оподаткування відображення в обліку продавця та покупця заборгованості, що виникла у зв’язку із затримкою в оплаті товарів, виконаних робіт, наданих послуг, якщо заходи щодо стягнення таких боргів розпочато відповідно до п. 159.1 ст. 159 розділу III цього Кодексу у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, здійснюється до повного погашення чи визнання такої заборгованості безнадійною у порядку, визначеному п. 17 підрозділу 4 розділу XX Кодексу.

Різниці, що виникають при формуванні резервів (забезпечень) встановлено ст. 139 Кодексу.

Відповідно до пп. 139.2.1 п. 139.2 ст. 139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму витрат від списання дебіторської заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів.

Фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів), яка відповідає ознакам, визначеним пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу (пп. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодексу).

Отже, у разі списання дебіторської заборгованості, яка відповідає/не відповідає ознакам, встановленим пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу фінансовий результат до оподаткування згідно з пп. 139.2.1 п. 139.2 ст. 139 Кодексу підлягає збільшенню на суму витрат від списання дебіторської заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів.

При цьому зменшення фінансового результату до оподаткування відповідно до пп. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодексу здійснюється лише на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів), яка відповідає ознакам пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, чинним на дату її списання.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.