Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній власності, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна регулюються Законом України від 10 квітня 1992 року № 2269-ХІІ «Про оренду державного та комунального майна» (далі - Закон № 2269).

Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. № 786 «Про Методику розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу»).

Пунктом 2 зазначеної Методики визначено, що розмір орендної плати встановлюється договором оренди між орендодавцем та орендарем.

Відповідно до статей 284 та 286 Господарського кодексу України істотною умовою договору оренди є, зокрема, орендна плата, яка є фіксованим платежем,

            який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської 

            діяльності. Розомір орендної  плати може бути змінений за погодженням сторін, а

            також в інших випадках передбачених законодавством.

Водночас, згідно з пунктом 3 Методики, до плати за оренду індивідуально визначеного майна не включаються витрати на утримання орендованого майна та плата за послуги, які відповідно до укладених угод зобов'язуються надавати орендарю державне підприємство, організація, господарське товариство, на балансі яких перебуває це майно.

Таким чином, якщо орендар самостійно не укладає договори на споживання комунальних послуг, а здійснює відшкодовування орендодавцю у частині понесених ним витрат на оплату комунальних послуг, то в договорі оренди обов'язково має бути визначено порядок розрахунку вартості спожитих орендарем комунальних послуг та їх оплати (компенсації).

Відшкодування орендарем витрат орендодавця на оплату спожитої електричної енергії розглядається як оплата за отримані послуги.

Також Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28, визначено, що орендодавець виступає у ролі основного споживача електроенергії, а орендар - субспоживача.

Якщо орендодавцем не надано орендарю повноважень щодо укладення останнім відповідних договорів з постачальником електричної енергії, то за передану та поставлену орендарю електричну енергію має розраховуватись орендодавець як безпосередній власник електроустановок, які здаються в оренду.

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 Кодексу об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Кодексу.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку (пункт 188.1 статті 188 Кодексу).

Отже, якщо орендодавцем виступає бюджетна установа, то кошти, що отримуються від орендаря у вигляді відшкодування витрат на оплату комунальних послуг та спожитої електричної енергії, не включаються до бази оподаткування ПДВ орендодавця.

Головним управлінням ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС довести зазначений лист до відома платників податку і підпорядкованих підрозділів.