Отключить рекламу

Подпишитесь!


  • О порядке уплаты субъектом хозяйственной деятельности - плательщиком единого налога платы за землю

О порядке уплаты субъектом хозяйственной деятельности - плательщиком единого налога платы за землю



   

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
   
   ЛИСТ
   
   від 05.12.2006 р. N 6398/Д/17-0715


   
   Щодо порядку сплати суб'єктом господарської діяльності - платником єдиного податку плати за землю
   
   Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України від 25.10.2001 р. N 2768-III (далі - Земельний кодекс).
   
   Справляння плати за землю здійснюється відповідно до Закону України від 03.07.92 р. N 2535-XII "Про плату за землю" (далі - Закон N 2535-XII). Статтею 5 Закону N 2535-XII визначено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
   
   Статтею 2 Закону України N 2535-XII та статтею 206 Земельного кодексу встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати і визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
   
   Відповідно до статті 377 ЦКУ від 16.01.2003 р. N 435-IV до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
   
   Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
   
   Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
   
   Пунктом 4 статті 120 Земельного кодексу встановлено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
   
   Відповідно до пункту 3 статті 125 Земельного кодексу, приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
   
   Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу документами, що посвідчують право на земельну ділянку, є Державний акт на право власності на земельну ділянку або Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
   
   Указом Президента України від 03.07.98 р. N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (в редакції Указу Президента України від 28.06.99 р. N 746/99), яким регулюється порядок застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва, визначено, що суб'єкт малого підприємництва, що сплачує єдиний податок, не є платником плати (податку) за землю (пункт 6).
   
   Крім того, постановою КМУ від 16.03.2000 р. N 507 "Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. N 727" (пункт 6) роз'яснено, що такий платник єдиного податку звільняється від плати (податку) за землю лише за ділянки, які використовуються ним для провадження підприємницької діяльності, тобто за ті ділянки, які надані йому в установленому чинним законодавством порядку саме для здійснення підприємницької діяльності, і доходи від провадження якої оподатковуються єдиним податком.
   
   Підставою для нарахування земельного податку, як визначено статтею 13 Закону N 2535-XII, є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.
   
   Орендні відносини в Україні регулюються Законом України від 06.10.98 р. N 161-XIV "Про оренду землі" (далі - Закон N 161-XIV), статтею 1 якого визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
   
   Орендарями земельних ділянок можуть бути юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (статтею 5 Закону N 161-XIV).
   
   Відповідно до статті 4 та Прикінцевих положень Закону N 161-XIV до розмежування відповідно до закону земель державної і комунальної власності орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених Земельним кодексом.
   
   Статтею 13 Закону N 161-XIV встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний передати орендареві земельну ділянку у користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
   
   Однією з істотних умов договору оренди землі між орендодавцем та орендарем є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (стаття 15 Закону N 161-XIV).
   
   Орендна плата за землю, як визначено статтею 21 Закону N 161-XIV, - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").
   
   Річна орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності, як визначає стаття 21 Закону N 161-XIV, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", та перевищувати 10 % їх нормативної грошової оцінки. У разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлено більший розмір орендної плати.
   
   Враховуючи вищезазначене, суб'єкт господарювання, який перейшов на сплату єдиного податку, є платником орендної плати за надану йому в оренду земельну ділянку на підставі укладеного з відповідним органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади договору оренди землі.
   
   Заступник Голови
   С. Лекарь

Теги
Отключить рекламу
Для того, чтоб распечатать текст необходимо авторизоваться или зарегистрироваться