Об исчислении среднедневной заработной платы для расчета материального обеспечения

   
   <…>
   
   Відповідно до п. 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. № 1266 (далі — Порядок), середньоденна заробітна плата обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати, на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та/або страхові внески на відповідні види загальнообов’язкового державного соціального страхування (далі — єдиний внесок та/або страхові внески), на кількість календарних днів перебування у трудових відносинах у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, — тимчасова непрацездатність, відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати (далі — поважні причини).
   
   Державні гарантії та відносини, пов’язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504), Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
   
   Так, Закон № 504 встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Цим Законом передбачено надання двох видів відпусток без збереження заробітної плати: відпусток, що нада­ються працівникам через суб’єктивне право, що належить їм за законом, тобто в обов’язковому порядку, і відпусток, які надаються за погодженням сторін (роботодавця і працівника) із визначенням їх строків (ст. 25 та 26 Закону).
   
   Статтею 28 Закону № 504 передбачено, що особи, винні в порушенні законодавства про відпустки, несуть відповідальність згідно із законодавством.
   
   Також п. 6 6 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 р. № 719-VII передбачено право керівників центральних органів виконавчої влади, визначених у абзаці першому цього пункту, у межах бюджетних призначень без згоди працівників надавати відпустки без збереження заробітної плати на визначений цими керівниками строк. Така норма передбачена і на 2015 рік. Так, згідно з п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 р. № 76-VIII надано право керівникам органів виконавчої влади та інших державних органів (крім органів, які беруть участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об’єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні цих об’єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою) у межах бюджетних призначень без згоди працівників надавати відпустки без збереження заробітної плати на визначений цими керівниками строк. При цьому положення ст. 26 Закону № 504 (у частині обмеження строку відпустки без збереження заробітної плати) не застосовуються.
   
   Отже, враховуючи зазначене, до відпусток без збереження заробітної плати, які є поважною причиною, належать лише відпустки, надані згідно із ст. 25 та 26 Закону № 504, п. 6 6 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 р. № 719-VII та п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 р. № 76-VIII.
   
   В. о. директора

Т. Нагорна