Отключить рекламу

Подпишитесь!


  • Относительно расходов на служебные командировки

Относительно расходов на служебные командировки



   
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
   
   ЛИСТ
   
   від 13.02.2012 р. N 54-0-2-12/7.2

   
   Міністерство юстиції у зв’язку зі зверненням розглянуло звернення щодо надання роз'яснення в частині застосування суб'єктами господарювання при оформленні відрядження положень Податкового кодексу України, Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року N 59 (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 17 березня 2011 року N 362), постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року N 98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів", а також можливості передбачення в колективному договорі положення щодо витрат на відрядження і повідомляє, що заявникові, в межах компетенції, надано відповідь листом Мін'юсту від 13 лютого 2012 року за N 54-0 -2-12/7.2 такого змісту.
   
   Згідно з пунктом 1 частини другої статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
   
   Розділом III Податкового кодексу України (далі - Кодекс) регулюється питання справляння податку на прибуток підприємств.
   
   Відповідно до підпункту 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 Кодексу платниками податку на прибуток підприємств з числа резидентів є, зокрема, суб'єкти господарювання - юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність як на території Україні, так і за її межами.
   
   Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються з витрат операційної діяльності, які визначаються, зокрема, згідно з підпунктом 138.10.2 пункту 138.10 цієї статті Кодексу, та інших витрат, визначених, зокрема, згідно з пунктом 140.1 статті 140 цього Кодексу.
   
   Так, підпунктом "б" підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Кодексу встановлено, що до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, а саме витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу.
   
   Згідно з абзацами першим - четвертим підпункту 140.1.7 пункту 140.1 статті 140 Кодексу при визначенні об'єкта оподаткування враховуються витрати подвійного призначення, а саме витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена на проїзд (у тому числі провезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, ремонт і прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов’язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв’язку зі здійсненням таких витрат.
   
   Зазначені в абзаці першому цього підпункту витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), в тому числі електронних квитків при наявності посадкового талону та документа про сплату по всіх видах транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих з готелів (мотелів) або від інших осіб, які надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць в місцях проживання, страхових полісів тощо.
   
   Не дозволяється включати до складу витрат на харчування вартість алкогольних напоїв та тютюнових виробів, суми "чайових", за винятком випадків, коли суми таких "чайових" включаються до рахунку згідно із законами країни перебування, а також плату за видовищні заходи.
   
   До складу витрат на відрядження відносяться також витрати, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв’язку з таким відрядженням в межах території України, але не більше ніж 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, у розрахунку за кожний календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон - не вище 0,75 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження.
   
   При цьому абзацом дев'ятим підпункту 140.1.7 пункту 140.1 цієї статті Кодексу передбачено, що суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, визначаються Кабінетом Міністрів України. Сума добових для таких категорій фізичних осіб не може перевищувати суму, встановлену абзацом четвертим цього підпункту.
   
   З метою реалізації зазначеної норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року N 98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" (далі - Постанова).
   
   Пунктом 12 Постанови доручено Міністерству фінансів внести зміни до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, що випливають з цього Регламенту (Міністерством фінансів України видано наказ від 17 березня 2011 року N 362 "Про внесення змін до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 березня 2011 року за N 410/19148. Даним наказом Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року N 59, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року за N 218/2658, викладена в новій редакції).
   
   Відповідно до пункту 1 цієї Інструкції службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (при наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).
   
   З урахуванням наведеного можна прийти до висновку, що положення Податкового кодексу України застосовуються до всіх суб'єктів господарювання, а положення вищезазначених Постанови та Інструкції - до підприємств, установам, організаціям, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів.
   
   Щодо можливості закріплення в колективному договорі положення щодо витрат на відрядження повідомляємо, що правові основи розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і власників визначає Закон України "Про колективні договори і угоди" ( далі - Закон).
   
   Частиною першою статті 2 Закону передбачено, що колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи.
   
   Відповідно до статті 7 Закону зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.
   
   У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.)
   
   Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.
   
   Одночасно інформуємо, що головним органом в системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики, зокрема у сфері трудових відносин, є Міністерство соціальної політики.
   
   Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної фінансової політики є Міністерство фінансів України.
   
   Міністр
   
О. Лавринович

Теги
Отключить рекламу
Для того, чтоб распечатать текст необходимо авторизоваться или зарегистрироваться