Относительно возмещения банками безнадежной задолженности за счет страхового резерва

   
   НБУ звертається з проханням посприяти в остаточному вирішенні проблемних питань щодо оподаткування, які виникають під час відшкодування банками безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву.
   
   Податковим кодексом України (далі - ПКУ) визначено, що безнадійна заборгованість - це заборгованість, яка відповідає одній з ознак, визначених підпунктом 14.1.11 статті 14 ПКУ.
   
   Беручи до уваги специфіку банківської діяльності, яка полягає в фінансовому посередництві, та спираючись на міжнародну практику, в ПКУ запроваджена норма (підпункт 159.2.1 та підпункт 159.4.1 статті 159), згідно з якою банки відшкодовують за рахунок страхових резервів заборгованість, що визначена безнадійною відповідно до методики, встановленої Національним банком України, у порядку, визначеному Національним банком України.
   
   Такий порядок затверджений постановою Правління НБУ від 01.06.2011 р. N 172 (далі - Порядок) та погоджений з МФУ.
   
   Листом від 02.11.2011 р. N 2183/5/15-1416 ДПС України зазначила, що "<...> банки згідно з Порядком мають право списувати за рахунок страхового резерву заборгованість, яка визначена безнадійною відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України, у тому числі у разі її невідповідності визначеним у підпункті 14.1.11 пункту 14.1 статті ст. 14 Кодексу ознакам, без віднесення в подальшому цього страхового резерву на дохід платника податків".
   
   Проте непоодинокими є випадки, коли представники контролюючих органів Міністерства доходів і зборів України вважають суми відшкодованого за рахунок страхового резерву боргу анульованим (прощеним) боргом та, як наслідок, визнають банк податковим агентом щодо позичальників, і, посилаючись на норми підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПКУ, зобов'язують його нараховувати та перераховувати податок на доходи фізичних осіб до бюджету.
   
   Слід зазначити, що ПКУ не містить визначення поняття "анулювання (прощення) боргу". Втім, застосовуючи аналогію права та з урахуванням юридичних наслідків, під анулюванням (прощенням) боргу в нормі підпункту "д" підпункту 164.2.17 статті 164 ПКУ слід розуміти прощення боргу, передбачене статтею 605 Цивільного кодексу України, внаслідок якого припиняється зобов'язання боржника перед кредитором.
   
   Відносини, що виникають між банком та його клієнтами з питань надання банківських послуг, у тому числі надання кредитів, є питаннями цивільно-правових відносин, а саме питаннями зобов'язального права, які регулюються актами цивільного законодавства України, в тому числі нормами Цивільного кодексу України. Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
   
   Статтею 605 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
   
   Специфіка банківської діяльності полягає в тому, що надання банком кредитів здійснюється за рахунок коштів, що не належать йому на праві власності, а залучені в тимчасове користування. Отже, припинення зобов'язань боржника шляхом прощення банком боргу не може бути характерним для банківської діяльності, оскільки порушуватиме права третіх осіб - вкладників та інших кредиторів.
   
   Списання банком заборгованості за кредитом за рахунок страхового резерву не впливає на правовідносини банку та позичальника за кредитним договором. Більше того, згідно з пунктом 7 Порядку банк має продовжувати здійснювати заходи, спрямовані на відшкодування заборгованості позичальником.
   
   При цьому Порядком не встановлено перелік заходів, які мають здійснюватись банками з метою відшкодування позичальником списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.
   
   Такі заходи визначаються чинним законодавством України та умовами укладених договорів.
   
   Виходячи з норм чинного законодавства, проведення банком заходів з відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості включає також роботу, яку проводить банк до вчинення виконавчого напису та звернення до суду про стягнення заборгованості. Зокрема, це надсилання листів, пред'явлення письмових вимог, проведення роботи з реструктуризації боргу тощо.
   
   З метою повернення заборгованості банки вживають усіх можливих заходів, однак на практиці зустрічаються випадки, коли здійснення заходів у судовому порядку є економічно невиправданим через те, що витрати на їх проведення перевищать суму заборгованості.
   
   У разі погашення безнадійної заборгованості, списаної за рахунок страхового резерву, банки збільшують свої доходи на суму компенсації, одержаної від позичальника або від відчуження об'єкта застави, та, відповідно, сплачують податок.
   
   Ураховуючи зазначене вище, просимо підтримати позицію НБУ стосовно того, що списання безнадійної заборгованості за рахунок страхового резерву не є анулюванням (прощенням) боргу та не підпадає під вимоги підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПКУ, а здійснення банками заходів, зокрема надсилання письмових вимог, листів, проведення реструктуризації боргу тощо є проведенням банками роботи щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості. <...>
   
   Заступник Голови НБУ
   

О. Ткаченко