Отключить рекламу

Подпишитесь!


  • О практике применения законодательства по вопросам пенсионного обеспечения (по результатам дел, рассмотренных Высшим административным судом Украины в кассационном порядке)

О практике применения законодательства по вопросам пенсионного обеспечения (по результатам дел, рассмотренных Высшим административным судом Украины в кассационном порядке)



   
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
   
    ОГЛЯДОВИЙ ЛИСТ
   
   від 14.08.2008 р. N 1406/100/13-08

   (із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого адміністративного суду
   N 1547/100/13-08 від 18.09.2008)

   
   
Адміністративні суди України

   
   
Про практику застосування законодавства з питань пенсійного забезпечення
   (за результатами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку)

   
    У порядку інформації та для врахування при розгляді справ надсилається огляд судової практики Вищого адміністративного суду України застосування законодавства України з питань пенсійного забезпечення.
   
    1. Допомога на оздоровлення не є складовою заробітної плати, а тому не враховується при призначенні пенсій державним службовцям.
   
    У березні 2005 року гр. О. звернулася до суду зі скаргою на дії районного управління Пенсійного фонду України щодо відмови у перерахунку пенсії з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу, матеріальної допомоги та премії.
   
    Рішенням місцевого суду від 15 квітня 2005 року та ухвалою апеляційного суду від 4 жовтня 2005 року скаргу гр. О. задоволено.
   
    Перевіряючи рішення судів у касаційному порядку та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий адміністративний суд України зазначив таке.
   
    Судами першої та апеляційної інстанції не було досліджено доказів стосовно того, чи отримувала гр. О. під час роботи у податкових органах 40% надбавки до посадового окладу за вислугу років, так як у довідках органу державної податкової інспекції зазначено відсоток надбавки за безперервну службу на аналогічній посаді, а відповідно до статті 33 Закону України "Про державну службу" відсоток такої надбавки залежить від індивідуального стажу державної служби.
   
    Крім того, Вищий адміністративний суд України вказав, що, в порушення зазначеної норми, судами попередніх інстанцій безпідставно включено матеріальну допомогу на оздоровлення до заробітної плати державного службовця.
   
    2. Період роботи на посадах в Інституті підвищення кваліфікації Генеральної прокуратури України включається до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру", працівникам, яким присвоєні класні чини
   
    У січні 2006 року гр. К. звернулася до суду з позовом до районного управління Пенсійного фонду України про скасування рішення комісії районного управління Пенсійного фонду України від 23 грудня 2005 року про відмову в призначені пенсії відповідно до вимог Закону України "Про прокуратуру".
   
    Постановою місцевого суду від 6 лютого 2006 року позов задоволено.
   
    Постановою апеляційного загального суду від 30 березня 2006 року постанову суду першої інстанції змінено, позов задоволено частково. Рішення комісії районного управління Пенсійного фонду України від 23 грудня 2005 року скасовано. Зобов'язано відповідача призначити гр. К. пенсію відповідно до Закону України "Про прокуратуру" з 1 вересня 2005 року та зарахувати до десятирічного стажу роботи на посадах прокурорів та слідчих роботу в Інституті підвищення кваліфікації Генеральної прокуратури України - 2 роки 3 місяці 5 днів: з 5 грудня 1996 року по 14 жовтня 1997 року на посаді доцента кафедри участі прокурора в розгляді справ у судах - старшого прокурора відділу прокуратури України та старшого викладача кафедри нагляду за додержанням законів органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю - прокурора відділу прокуратури України, та з 1 квітня 1998 року по 7 вересня 1999 року на посаді завідуючого кафедри нагляду за додержанням законів органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю - начальника відділу Прокуратури України.
   
    Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що посади, які обіймала позивач в Інституті підвищення кваліфікації Генеральної прокуратури України, входять в поняття "прокурор", а тому вона має право на пенсію відповідно до Закону України "Про прокуратуру".
   
    Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що гр. К. з 25 серпня 1975 року по 3 травня 1984 року (8 років 8 місяців 9 днів) працювала в органах прокуратури на посадах помічника прокурора та заступника прокурора району. З 13 листопада 1990 року по 7 вересня 1999 року та з 8 вересня 2004 року по 31 серпня 2005 року, маючи класні чини прокурора (молодший радник юстиції, радник юстиції, старший радник юстиції) працювала в структурному підрозділі Прокуратури СРСР, Прокуратури України - Інституті підвищення кваліфікації на посадах старшого викладача, доцента, завідувача кафедри, директора інституту, які прирівнюються до відповідних посад апарату прокуратури. На прокурорських посадах в інституті гр. К. працювала 9 років 7 місяців 17 днів, загальний стаж на прокурорських посадах - 18 років 3 місяці 26 днів.
   
    Переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій у касаційному порядку, Вищий адміністративний суд України зазначив таке.
   
    Статтею 56 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що під поняттям "прокурор" у статті 50-1 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.
   
    Відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі із стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.
   
    До 20 річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених в статті 56 Закону України "Про прокуратуру", зокрема, робота на посадах в науково-навчальних закладах Прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини.
   
    Наказом Генерального прокурора України від 16 жовтня 1996 року N 164-ш Інститут підвищення кваліфікації Генеральної прокуратури України був включений в структуру Прокуратури України як підрозділ на правах управління та визначено відповідність посад працівників інституту посадам працівників Прокуратури України.
   
    Позивач працювала в інституті на посадах, які відповідають посадам Прокуратури України, що підтверджено записами у трудовій книжці, наказами про нагородження та наказами про присвоєння чергових класних чинів.
   
    Таким чином, період роботи гр. К. на посадах в Інституті підвищення кваліфікації Генеральної прокуратури України повинен бути зарахований до стажу роботи на посадах прокурорів та слідчих, а тому позивач має право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про прокуратуру".
   
    3. Посади, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", містяться у Переліку посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації, який затверджується постановою Кабінету Міністрів України
   
    У липні 2003 року гр. О. звернувся до суду з позовом до районного управління Пенсійного фонду України про призначення йому пенсії відповідно до Закону України "Про наукову і науково- технічну діяльність".
   
    Рішенням місцевого суду від 29 грудня 2003 року позов задоволено.
   
    Ухвалою апеляційного суду від 19 квітня 2004 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
   
    Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач працював на підприємстві, яке займалося науково-технічною діяльністю, з 1 квітня 1972 року по 4 лютого 1994 року на посадах провідного інженера відділу ультразвукової технології, завідувача сектора цього ж відділу, заступника завідувача відділу та завідувача технологічного відділу очистки. Загальний стаж роботи позивача становить 25 років, стаж на зазначеному підприємстві - 21 рік.
   
    За результатом перегляду рішень судів попередніх інстанцій у касаційному порядку, Вищий адміністративний суд України зазначив наступне.
   
    Відповідно до статті 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" право на пенсію наукового працівника мають чоловіки при досягненні пенсійного віку за наявності стажу роботи не менше 25 років у тому числі стажу наукової роботи не менше 20 років.
   
    Перелік посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до цієї статті, затверджується Кабінетом Міністрів України.
   
    Відповідно до Переліку посад наукових (науково-педагогічних) працівників державних підприємств, установ, організацій, перебування на яких дає право на призначення пенсій та виплати грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2001 року N 1571 (постанова втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 року N 257), посади, які займав позивач, дають право на призначення йому пенсії наукового працівника.
   
   4. Винагорода за винахід не включена у Перелік видів оплати праці та інших виплат, на які не нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1998 року N 697, а тому враховується при нарахуванні пенсії
   

    В липні 2003 року гр. С. звернувся до районного управління Пенсійного фонду України із заявою про проведення перерахунку пенсії й просив при її обчисленні врахувати винагороду за винахід, яка сплачувалася в період роботи, що увійшла до наукового стажу, але не була врахована при призначенні пенсії.
   
    Оскільки в задоволенні заяви було відмовлено, у вересні 2003 року звернувся до суду за захистом порушених прав, вважаючи дії суб'єкта владних повноважень протиправними.
   
    Вирішуючи спір, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, висловив позицію, відповідно до якої винагорода за винахід не включається до сум заробітної плати, з якої обчислюються пенсії, призначені на підставі Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність".
   
    Перевіряючи рішення судів попередніх інстанцій у касаційному порядку, Вищий адміністративний суд України зазначив наступне.
   
    Згідно зі статтею 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", яка регулює питання пенсійного забезпечення та соціального захисту наукового працівника, пенсії науковим працівникам призначаються виходячи із сум заробітної плати наукового працівника, що визначається відповідно до статей 65 і 66 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
   
    Частина перша статті 66 зазначеного Закону визначає, що у заробіток для обчислення пенсій включаються всі види оплати праці, на які за діючими правилами нараховуються страхові внески, крім виплат одноразового характеру, не обумовлених діючою системою оплати праці (компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога та інші), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.
   
    На виконання вимог статті 66 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1998 року N 697 затверджено Перелік видів оплати праці та інших виплат, на які не нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій.
   
    Винагорода за винахід не включена у зазначений Перелік, а тому має враховуватися при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій.
   
    5. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України" від 17 листопада 1999 року N 1222-XIV дія статті 53 Закону України "Про пенсійне забезпечення" поширюється на працівників з числа осіб льотно-інструкторського складу організацій ДТСААФ, які вийшли на пенсію до набрання чинності цим Законом
   
    У квітні 2004 року гр. М. звернувся до суду з позовом до районного управління Пенсійного фонду України про перерахунок пенсії відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України" від 17 листопада 1999 року N 1222-XIV та просив стягнути з відповідача суму невиплаченої пенсії з 1 грудня 2003 року по 1 червня 2006 року та зобов'язати відповідача виплачувати пенсію з 1 червня 2004 року в підвищеному розмірі, оскільки він був льотчиком-інструктором, а потім був командиром авіаційної ланки та входив в склад осіб льотного екіпажу повітряних суден цивільної авіації.
   
    Ухвалою апеляційного суду від 30 серпня 2004 року залишено без змін рішення місцевого суду від 1 червня 2004 року, яким позовні вимоги гр. М. задоволено.
   
    Вищий адміністративний суд України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального закону, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування ухвалених у справі судових рішень з огляду на таке.
   
    Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що гр. М. з 1970 року по 1992 рік працював в Луганському учбовому авіацентрі ДТСААФ на посадах льотно-інструкторського і командно-льотного складу, льотчиком-інструктором. Має свідоцтво льотчика авіації ДОСААФ СРСР та льотну книжку цивільної авіації. З 26 грудня 1990 року йому, як працівнику складу цивільної авіації, за вислугу років призначена пенсія на підставі статті 53 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
   
    Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України" до статті 53 Закону України "Про пенсійне забезпечення" були внесені зміни, які надали особам льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотам, штурманам, бортінженером, бортрадистам, льотчикам-наглядачам) і бортоператорам, які виконують спеціальні роботи в польотах) та особам з цього числа, які вийшли на пенсію до набрання чинності цим Законом, право на перерахунок пенсії.
   
    Оскільки у 1990 році позивачу була призначена пенсія як працівнику складу цивільної авіації за вислугу років на підставі статті 53 Закону України "Про пенсійне забезпечення", то суди дійшли до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
   
    6. Право на пенсію за вислугу років, передбачену пунктом "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", незалежно від часу звільнення зі служби мають особи, які звернулися за нарахуванням такої пенсії в період з 6 серпня 2002 року по 29 квітня 2006 року
   
    У січні 2006 року гр. Ш. звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України про призначення пенсії на підставі пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб".
   
    Постановою місцевого суду від 30 березня 2006 року позов задоволено.
   
    Ухвалою апеляційного суду від 14 червня 2006 року постанову суду першої інстанції залишено без змін.
   
    Судами встановлено, що позивач був звільнений з військової служби 30 липня 1992 року. На час звільнення вислуга років в збройних силах становила 19 років 5 місяців 7 днів.
   
    Відповідно до пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" (в редакції на час звернення позивача за призначенням пенсії) право на пенсію за вислугу років мали особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.
   
    За змістом зазначеної норми, в редакції чинній з 6 серпня 2002 року по 29 квітня 2006 року, незалежно від підстав та часу звільнення, правом на призначення пенсії за вислугу років користувалися перелічені в цій статті особи, які досягли на час звернення за призначенням пенсії 45-річного віку, мали загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння).
   
    Судами встановлено, що на час звернення за призначенням пенсії позивач досяг 45-річного віку та мав загальний трудовий стаж більше 25 років.
   
    Таким чином, колишні військовослужбовці, які звернулися за нарахуванням пенсії за вислугу років, передбачену пунктом "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" в період з 6 серпня 2002 року по 29 квітня 2006 року, мають право на призначення такого виду пенсії, незалежно від часу звільнення зі служби.
   
    7. Законом України "Про внесення змін до статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" від 15 червня 2004 року N 1769-IV премії віднесені до додаткових видів грошового забезпечення, тому лише з моменту набрання чинності зазначеним Законом враховуються при нарахуванні пенсій військовослужбовцям
   
    У червні 2006 року гр. Г. звернувся до суду із позовом до обласного військового комісаріату про перерахунок пенсії. Просив суд зобов'язати відповідача перерахувати йому пенсію з 1995 року по 2006 рік, з урахуванням премії у розмірі 33,3%, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців" від 22 травня 2000 року N 829.
   
    Ухвалою апеляційного суду від 22 серпня 2006 року залишено без змін постанову місцевого суду від 26 червня 2006 року, якою позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано відповідача зарахувати премію в грошове забезпечення, з якого нараховується пенсія позивачу. Провести перерахунок розміру пенсії та виплатити донараховану суму пенсії за період з 13 серпня 1998 року по 1 січня 2005 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
   
    Судами встановлено, що позивачу у зв'язку зі звільненням з військової служби в запас з 13 серпня 1998 року призначена пенсія. На день звільнення він отримував 33,3% премії, але при призначенні пенсії її враховано не було.
   
    Задовольнивши позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що премія є одним із видів додаткового щомісячного грошового забезпечення і підлягає врахуванню при обчисленні розміру пенсії.
   
    Переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій у касаційному порядку, Вищий адміністративний суд України висловив наступну позицію.
   
    Відповідно до частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", в редакції чинній на час припинення позивачем військової служби, пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислювалися з грошового забезпечення. При цьому для обчислення пенсій враховувалися відповідні оклади за посадою, військовим чи спеціальним званням, процентна надбавка за вислугу років, надбавки за вчене звання і вчену ступінь, кваліфікацію і умови служби у порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.
   
    За правилами пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" від 17 липня 1992 року N 393 пенсії обчислюються з таких видів грошового забезпечення: окладу за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням; окладу за військове або спеціальне звання; процентної надбавки за вислугу років; додаткових видів грошового забезпечення, що надаються щомісяця (надбавки за вчене звання і науковий ступінь, кваліфікацію та умови служби).
   
    Законом України "Про внесення змін до статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" від 15 червня 2004 року N 1769-IV статтю 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" доповнено новою частиною дев'ятою, за змістом якої при обчисленні пенсій військовослужбовців у розрахунок включаються щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством на день призначення цих пенсій.
   
    З огляду на викладене Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що премія, яку отримував позивач під час проходження служби, до набрання чинності зазначеним Законом, не відноситься до додаткових видів грошового забезпечення, а тому висновок судів є помилковим, а правові підстави для задоволення позову у цій частині відсутні.
   
    8. Проходження строкової військової служби за призовом є обов'язком громадянина, ухилення від якого тягне за собою відповідальність у встановленому чинним законодавством порядку, а тому будь-які обмеження трудових прав особи, пов'язані з проходженням такої служби, не допускаються
   
    У липні 2004 року гр. Т. звернувся до суду з позовом на дії районного управління Пенсійного фонду України.
   
    Свої позовні вимоги мотивував тим, що з грудня 2003 року він працює гірничим робочим очисного забою 5 розряду з повним робочим днем у шахті. Загальний стаж на підземних роботах з повним робочим днем у шахті становить 25 років 9 місяців 19 днів.
   
    Звернувшись до районного управління Пенсійного фонду України про призначення пенсії за пільговим стажем, гр. Т. було відмовлено у призначенні такої пенсії у зв'язку з відсутністю у нього необхідного пільгового стажу - 25 років. При цьому, на думку позивача, працівники Пенсійного фонду України безпідставно не зарахували до його стажу 2 роки 18 днів служби в Радянській Армії.
   
    Гр. Т. вважає відмову у призначені пенсії необґрунтованою, так як до служби в армії він був також зайнятий на підземних роботах.
   
    Рішенням місцевого суду від 12 серпня 2004 року скаргу гр. Т. було задоволено.
   
    Ухвалою апеляційного суду від 13 січня 2005 року апеляційну скаргу районного управління Пенсійного фонду України було задоволено, а рішення суду першої інстанції від 27 серпня 2004 року скасовано. У задоволенні скарги гр. Т. було відмовлено.
   
    Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що гр. Т. був зайнятий на підземних роботах з повним робочим днем у шахті 23 роки 4 місяці 29 днів (із них 13 років 5 місяців 9 днів на ведучих професіях).
   
    Відповідно до частини першої статті 14 Закону України "Про пенсійне забезпечення" працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірських роботах по видобутку вугілля, сланцю, руди й інших корисних копалин, на будівлі шахт і рудників і в металургії - за списком робіт і професій, затверджених Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років, а працівники ведучих професій на цих роботах: гірники очисного вибою, прохідники та інші - за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років.
   
    Мотивуючи своє рішення про задоволення скарги гр. Т., суд першої інстанції виходив з того, що згідно з пунктом "в" статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в стаж роботи зараховується військова служба, незалежно від місця проходження служби. Заявник до служби в армії і після неї працював машиністом електровоза 3 розряду з повним робочим днем на шахті, тому дії працівників районного управління Пенсійного фонду України щодо відмови у зарахуванні до пільгового стажу позивача 2 років 18 днів служби в армії є неправомірними.
   
    Не погодившись з даним висновком суду першої інстанції, апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні скарги гр. Т., вказав на те, що чинним законодавством України не передбачено зарахування часу перебування на військовій службі до пільгового стажу.
   
    Проте, з таким висновком апеляційного суду не погодився Вищий адміністративний суд України.
   
    Так, відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", передбачено, що у стаж роботи, що дає право на трудову пенсію, зараховується військова служба і перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки і органах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби.
   
    Відповідно до статті 2 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" час проходження військової служби зараховується громадянам до загального стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
   
    Стаття 8 Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачає, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю.
   
    Статтею 2 цього Закону передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
   
    Частиною третьою статті 8 цього ж Закону визначено, що за військовослужбовцями строкової служби, які до призову працювали на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності і господарювання, зберігається при звільненні з військової служби право на працевлаштування їх в тримісячний строк на те ж підприємство, в установу чи організацію або їх правонаступники на посаду, не нижчу за ту, яку вони займали до призову на військову службу. Їм надається матеріальна допомога в розмірі місячної заробітної плати за рахунок коштів державного бюджету. Вони користуються за інших рівних умов переважним правом на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці протягом двох років з дня звільнення з військової служби.
   
    Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній з захистом Вітчизни.
   
    Зазначені положення застосовуються і до громадян, які проходили строкову військову службу до прийняття зазначених законів України.
   
    Оскільки проходження строкової військової служби за призовом було і є обов'язком громадянина, ухилення від якого тягне за собою відповідальність у встановленому чинним законодавством порядку, то будь-які обмеження трудових прав особи, пов'язані з проходженням такої служби, недопустимі.
   
    Таку правову позицію Вищого адміністративного суду України підтримано Верховним Судом України.
   
    9. Виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсій учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС застосуванню підлягають частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету"), яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав
   
    У вересні 2007 року гр. Ш. звернувся до суду з позовом до міського управління Пенсійного фонду України про визнання протиправною відмови в перерахунку пенсії та стягнення боргу у зв'язку з цим неперерахуванням.
   
    Вимоги обґрунтовував тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт із ліквідації наслідків аварії, його визнано інвалідом II групи. Крім того, статтею 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" його віднесено до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. На підставі цього Закону йому призначено пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну його здоров'ю, розмір яких повинен визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлена законами, але відповідач визначив розмір зазначених пенсій позивачеві згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" від 3 січня 2002 року N 1, виходячи з базової величини для обчислення конкретних державних пенсій та додаткових пенсій за шкоду, заподіяну особам, віднесеним до 1 категорії, відповідно 19,91 гривні.
   
    Позивач стверджував, що статтями 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено, що він має право на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, та розмір його пенсії не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком. Відповідач усупереч зазначеним нормам не провів відповідне нарахування цих пенсій. Крім того, не проводить їх перерахунок після встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як це передбачено частиною третьою статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Тому він звернувся до відповідача щодо проведення відповідного визначення та перерахунку зазначених пенсій, однак отримав відмову.
   
    Просив визнати протиправною вказану відмову та зобов'язати відповідача нарахувати йому пенсію в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи зі встановленого розміру мінімальної пенсії за віком станом на 1 листопада 2006 року, 1 січня 2007 року, 1 квітня 2007 року та стягнути з відповідача на його користь 12999,14 гривень, які не були йому нараховані та виплачені з 1 листопада 2006 року по 1 жовтня 2007 року.
   
    Постановою місцевого суду від 25 жовтня 2007 року позовні вимоги задоволено повністю. Додатковою постановою цього суду від 16 листопада 2007 року виправлено арифметичні помилки, що були допущені в постанові від 25 жовтня 2007 року.
   
    Ухвалою апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2008 року постанову суду першої інстанції від 25 жовтня 2007 року та додаткову постанову від 16 листопада 2007 року залишено без змін.
   
    Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач повинен здійснити нарахування та виплату пенсій позивачу виходячи з їх розмірів, встановлених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету".
   
    Переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій у касаційному порядку, Вищий адміністративний суд України висловив наступну позицію.
   
    Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни м

Теги
Отключить рекламу
Для того, чтоб распечатать текст необходимо авторизоваться или зарегистрироваться