Суд: Електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього документа автора

(Київський апеляційний господарський суд, справа № 910/15982/16 від 01.02.17)

Автор: Олександр Боков

Фабула судового акту: Між ТОВ"Інвест Еволюшн"  (рекламодавець, відповідач) та ТОВ Телерадіокомпанія "Міст ТБ" (телекомпанія, позивач) було укладено Договір про надання рекламних послуг, відповідно до умов якого телекомпанія на замовлення рекламодавця зобов’язалась надавати йому за плату рекламні послуги, а рекламодавець приймати та оплачувати їх. Проте відповідачем були порушені свої зобов'язання за Договором в частині оплати за надані позивачем послуги, внаслідок чого утворилась його заборгованість перед рекламодавцем в розмірі 32 542,26 грн., що і стало підставою для стягнення основного боргу, пені та штрафу.

Заперечуючи проти позову, апелянт (відповідач) зазначає, що позивачем, в порушення умов Договору, не направлялись рахунки на оплату за надані послуги, проте, цей аргумент апеляційним судом був відкинутий, оскільки матеріали справи містять скановані копії електронного листування між сторонами, з яких вбачається, що позивач направляв на електронну адресу відповідача рахунки на оплату послуг з розміщення реклами № 24/04 від 27.05.2016 на суму 9  000,00, № 05/05 від 05.05.2016 на суму 4  200,00 грн., № 27/05 від 27.05.2016 на суму 19  342,56 грн.

Разом з тим, матеріали справи містять докази отримання відповідачем вказаних вище рахунків, що вбачається з електронного листування між сторонами, а це має вирішальне значення з огляду на наступні норми законів.

Електронний документообіг (обіг електронних документів) - сукупність процесів створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки цілісності та у разі необхідності з підтвердженням факту одержання таких документів (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу.

Отже, у суду апеляційної інстанції  були всі підстави визнати доведеним належними доказами як факт направлення відповідачу рахунків на оплату послугі, так і  факт отримання їм вказаних документів.

З огляду на наведене позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 32 542,26 грн. задоволені.

Довідка: подібну позицію судів можна назвати усталеною, про що свідчить ряд рішень Вищого  господарського суду  України. Наприклад,  в постанові від 17 січня 2017 року у справі № 924/473/16 ВГСУ зазначив:  «Якщо попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа  на  папері. Зазначене  підтвердження повинно  містити  дані  про факт  і  час одержання  електронного документа та про відправника цього підтвердження. У разі ненадходження до автора підтвердження  про  факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом».

Це ж випливає з ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.11.15  у справі № 6-24167ск15,  постанови Вищого адміністративного суду України від 18.09.2012 у справі № к-13877/10-с.