Сайт для бухгалтерів №1 в Україні

Отримуйте новини поштою!


11.09.17
13087 0 Друкувати

Податкові зобов’язання з ПДВ: що це таке і коли виникають?

Принцип стягнення податку на додану вартість з першого погляду достатньо простий: із суми податкових зобов’язань (ПЗ) віднімаємо суму податкового кредиту (ПК) і отримуємо суму податку, що підлягає сплаті до бюджету. Проте, незважаючи на гадану простоту, цей податок — один з найзаплутаніших і найскладніших. Саме з його обліком пов’язана найбільша кількість спірних моментів.
Тому для глибшого розуміння обліку ПДВ окремо розглядаємо складові його розрахунку. Детально про податковий кредит ми говорили в «Податки та бухгалтерський облік», 2017, № 60, а у фокус цього тематичного номера потрапили ПЗ. Тут ми детально розповімо про правила визначення бази оподаткування, про особливості нарахування ПЗ, момент їх виникнення і т. д. А спершу згадаємо загальні поняття: що таке ПЗ, об’єкт обкладення, постачання товарів/послуг і коли, у принципі, виникають ПЗ?

Дохідливо про важливе

Згадаємо очевидні речі.

Податок на додану вартість — це непрямий податок, який включається у вартість товару або послуги. Порядок його обліку регламентований у розділі V ПКУ. По суті, тут дві головні дійові «особи»: ПЗ і ПК.

Податкове зобов’язання (ПЗ) — загальна сума податку, отримана або нарахована платником у звітному періоді. Це та сума податку, яку суб’єкт господарювання у своєму податковому обліку нараховує на договірну вартість з урахуванням націнки, яку він додає до товару, щоб отримати прибуток. Суми ПЗ, які нараховані на договірну вартість товару, — це кошти, які потрібно віддати до бюджету. При цьому зменшити суму ПЗ звітного періоду платник податку має право на суму ПК, яка сплачена (нарахована) у складі вартості товарів/ послуг, що придбавалися. Таким чином, за підсумками звітного періоду платник ПДВ перераховує до бюджету суму, яка складає різницю між ПЗ і ПК.

Незважаючи на те, що в теорії ПДВ сплачується за рахунок кінцевого покупця, займається розрахунком і сплатою до бюджету цього податку, саме, продавець — платник ПДВ. Апріорі далі говоритимемо про платників ПДВ, не забуваючи, щоправда, що бувають ситуації, коли нараховувати ПЗ доводиться і неплатникові ПДВ (ст. 208 ПКУ, п. 180.2 ПКУ, п. 3 п. 180.1 ПКУ).

Для того щоб правильно розрахувати суму податку, що підлягає сплаті до бюджету, потрібно чітко визначитися з тим, коли виникає необхідність нараховувати ПЗ?

Як відомо, обов’язковими елементами податку на додану вартість, так само як і будь-якого іншого податку, є:

 об’єкт обкладення (ст. 185 ПКУ);

— база нарахування (ст. 188-192 ПКУ);

— ставка податку (ст. 193 ПКУ).

Тут, передусім, спрацьовує одне очевидне правило:

якщо є об’єкт обкладення ПДВ — є обов’язок нараховувати ПЗ, а немає об’єкта — немає ПЗ

Таким чином, про визначення бази нарахування, ставки податку (20 %, 0 % або 7 %) та інші нюанси нарахування ПЗ (наприклад, віднесення операції до не оподатковуваної (ст. 196 ПКУ) або звільненої від обкладення ПДВ (ст. 197 ПКУ) тощо) можна говорити тільки в тому випадку, коли є привід для таких розмов, а саме — є об’єкт обкладення ПДВ. ЧИТАТИ ДАЛІ...

Інші матеріали із "Податки та бухгалтерський облік", 2017, № 72:
Податкові зобов’язання і податкова накладна: зв’язок
Лови момент! Розбираємося з датою виникнення податкових зобов’язань
Визначаємо базу ПДВ для різних випадків
База — віртуальна, а ПДВ — реальний, або Все про мінбазу з п. 188.1 ПКУ
Бухгалтерський облік ПДВ-зобов’язань
Операції за участю третіх осіб

 

Передплатити "Податки та бухгалтерський облік"

 

Рубрика:
Коментарі
фото автора У фокусі
Амброзяк Наталя Подаємо бенефіціарів: коли та як [час настав]...
26986 122
Для того, чтоб распечатать текст необходимо авторизоваться или зарегистрироваться
copy-print__image
Ця функція доступна тільки
авторизованим користувачам
Дякуємо, що читаєте сайт Бухгалтер 911 Увійдіть та читайте далі безкоштовно