Чи може роботодавець відмовити працівнику у поділі його основної щорічної відпустки на частини?

За пунктом 2 ч.1 ст. 8 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон) працівникам з ненормованим робочим днем надається щорічна додаткова відпустка тривалістю до семи календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, в тому числі і за ненормований робочий день, установлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Пунктом 1 ч.1 ст. 4 Закону визначено види щорічних відпусток, до яких належать щорічна основна відпустка (ст. 6 Закону), додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону), додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону), інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно зі ст. 12 Закону щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості (наприклад, на один, два, три, чотири, п’ять календарних днів) за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менш як 14 календарних днів.

Статтею передбачено можливість поділу щорічної відпустки на частини, а не обов’язок роботодавця поділити її на частини, як того бажає працівник.

Оскільки остаточне рішення щодо надання працівникові відпустки ухвалює роботодавець, з метою недопущення втрат робочого часу, беручи до уваги виробничі обставини, він може погодитися, а може й не погодитися поділити відпустку так, як того бажає працівник. Також може запропонувати свої умови поділу щорічної відпустки або не поділити її взагалі.

У разі поділу щорічної відпустки на частини невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівникові, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше від 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Яна Ягодовська, головний державний інспектор Управління Держпраці у Полтавській області.