Порядок утримання податків при ухваленні рішення суду про стягнення зарплати

Роботодавець стверджував про те, що він добровільно виконав судове рішення про стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, тому просив суд, зокрема, визнати протиправною бездіяльність державного виконавця щодо незакінчення ним виконавчого провадження та зобов’язати його винести постанову про закінчення провадження.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні зазначених вимог, посилаючись на те, що роботодавець не виконав у повному обсязі рішення суду, оскільки утримав із суми присуджених коштів податок з доходів фізичних осіб та військовий збір. Натомість виданий судом виконавчий лист таких вимог не містив.   

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду частково задовольнив касаційну скаргу заявника, визнав неправомірною бездіяльність державного виконавця, яка полягає у невинесенні постанови про закінчення виконавчого провадження з огляду на таке.

За змістом п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що державний виконавець діяв у межах своїх повноважень, відповідно до вимог закону, оскільки боржник виплатив стягувачу не всю суму, яка вказана в рішенні суду.

Проте такі висновки судів не відповідають положенням чинного законодавства.

Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов’язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов’язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.

Проте у рішенні суду не було зазначено, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягнута з роботодавця на користь працівника без урахування податків і зборів.

Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівникові, внаслідок чого виплачена йому на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів, які підлягають сплаті податковим агентом.  

Згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 п. 164.2 ПКУ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров’ю.

Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов’язана (у випадках, передбачених ПКУ) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що підприємство діяло відповідно до вимог податкового і трудового законодавства та як податковий агент обґрунтовано утримало із визначеної судом суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Колегія суддів також зазначила, що чинне процесуальне законодавство України не наділяє суди повноваженнями щодо зобов’язання державних виконавців вчиняти або утриматися від вчинення певних виконавчих дій, що не звільняє державного виконавця від обов’язку усунути порушення, встановлені судовим рішенням.

Постанова Верховного Суду від 7 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19 (провадження № 61-10657св20).