Строки давності та особливості нарахування плати за землю фізичним особам

Відповідно до п. п. 14.1.147 ПКУ плата за землю – обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку (далі – податок) або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п. 36. 1 ПКУ податковим обов’язком є обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені, зокрема, ПКУ.

Податковий обов’язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов’язків платника податків, крім випадків, передбачених законом (п. 36.3 ПКУ).

Податковий обов’язок відповідно до п. 37.2 ПКУ виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими ПКУ пов’язує сплату ним податку.

Пунктом 286.2 ПКУ передбачено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій.

Статтею 102 ПКУ визначено строки давності та особливості їх застосування.

Абзацом першим п. 102.1 ПКУ визначено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених п. 102.2 ПКУ, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених ПКУ, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня – у разі проведення перевірки операції відповідно до ст.ст. 39 і 39² ПКУ), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної п. 133.4 ПКУ, та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, – за днем її фактичного подання.

Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

З місцевих податків та/або зборів, за якими передбачено подання річної податкової декларації, контролюючий орган, крім випадків, визначених п. 102.2 ПКУ, має право за результатами перевірки самостійно визначити суму грошових зобов’язань, у разі виявлення ним за результатами перевірки заниження суми визначеного платником податків податкового зобов’язання з цих податків, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати цих податків, визначених відповідними розділами ПКУ (абзац 4 п. 102.1 ПКУ).

Частиною 1 ст. 257 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст. 253-255 ЦКУ.

Враховуючи зазначене, фізичній особі, якій не надсилалися (не вручалися) податкові повідомлення-рішення (контролюючим органом не здійснювалося нарахування плати за землю), податкове зобов’язання з плати за землю нараховується за останні три роки.