Чи суперечитиме шестиденний робочий тиждень для зовнішніх сумісників нормативно-правовим актам підприємства, якими встановлено п’ятиденний робочий тиждень?

Робочий час – це певний період часу, встановлений законодавством чи угодою сторін, протягом якого працівник зобов’язаний виконувати роботу, визначену в трудовому договорі.

Тривалість робочого часу обчислюється кількістю відпрацьованих годин протягом робочого дня чи тижня.

У статті 50 КЗпП передбачено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Згідно зі статтею 7 Закону України “Про колективні договори і угоди” у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, зокрема режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку.

Отже, режим роботи, тривалість робочого часу і часу відпочинку встановлюються роботодавцем самостійно у правилах внутрішнього трудового розпорядку або у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, встановлених чинним законодавством, Генеральною та Галузевою угодами.

Питання режиму роботи працівників вирішуються шляхом прийняття спільних локальних нормативних актів власником або уповноваженим ним органом та виборним органом первинної профспілкової організації. Це стосується графіків змінності, графіків виходу на роботу, рішень про встановлення п’яти- чи шестиденного робочого тижня (при прийнятті такого рішення має враховуватися думка трудового колективу, а саме рішення повинно бути погоджене з місцевою радою), поділ робочого дня на частини, застосування підсумованого обліку робочого часу, гнучкого режиму роботи тощо.

Статтею 142 КЗпП визначено, що трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил. З огляду на зазначене, роботодавець запроваджує режим роботи підприємства шляхом його закріплення в локальних актах такого підприємства.

Нагадуємо, що сумісництво — це виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві.

У статті 29 КЗпП передбачено, що до початку роботи за трудовим договором власник або уповноважений орган зобов’язаний ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором. Загалом, якщо сумісники прийняті на умови п’ятиденного робочого тижня, то на них поширюються вимоги стосовно виконання роботи під час п’ятиденного режиму роботи.

У частині 3 ст. 32 КЗпП зазначено, що про зміну істотних умов праці – систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших – працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Тому, варто вказати, що режим роботи відноситься до істотних умов праці.

У зв’язку із зазначеними обставинами та у разі впровадження  шестиденного робочого тижня працівників варто попередити про зміну істотних умов праці відповідно до вимог законодавства та ініціювати процедуру внесення змін до колективного договору.

Додатково інформуємо, що дане роз’яснення не містить норм права, а носить лише рекомендаційний характер.

Оксана Кондрачук, головний державний інспектор відділу з питань здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Рівненській області.