Сломали, разбили, украли. Кто будет отвечать?

   Сергій ТЕНЬКОВ
   Юридичний вісник України №6, 8-14 лютого 2014
   
   Пропонуємо огляд судової практики у справах про матеріальну відповідальність працівників
   
   Що каже закон?
   
   Правовою підставою застосування заходів матеріальної відповідальності працівників є трудове правопорушення - винне протиправне невиконання чи неналежне виконання трудових обов׳язків, порушення трудової дисципліни. При цьому обов׳язковою умовою притягнення до матеріальної відповідальності є вина. Протиправне діяння має бути вчинене умисно або з необережності (за винятком випадків, коли шкоду нанесено джерелом підвищеної небезпеки).
   
   Умисел, як підстава для матеріальної відповідальності працівника характеризується тим, що працівник усвідомлює протиправність свого діяння (дії чи бездіяльності), а також передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки та бажає, або свідомо допускає їх настання. Необережність працівника, що спричинила шкоду, найчастіше, полягає в недостатній передбачливості при виконанні трудових обов׳язків: працівник або не передбачив негативних наслідків своєї дії чи бездіяльності, хоча міг і повинен був їх передбачити; або передбачив, однак легковажно сподівався їх попередити.
   
   Відповідно до ч. 4 ст.130 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) не допускається покладення на працівника відповідальності за таку шкоду, яка може бути віднесена до категорії нормального виробничо-господарського ризику. Категорія нормального виробничо-господарського ризику поки що не має законодавчого визначення. В літературі висловлювалась думка, що виробничий ризик можна вважати виправданим за таких умов:
   
   - правомірність діяння (дії або бездіяльність) працівника;
   
   - поставлена мета не може бути досягнутою за допомогою інших засобів, які не пов׳язані з виробничо-господарським ризиком;
   
   - працівник, який допустив ризик, вжив всі можливі заходи для попередження заподіяння шкоди;
   
   - об"єктом ризику стали матеріальні блага, а не життя та здоров׳я людей;
   
   - ризикував працівник, який має необхідну професійну підготовку.
   
   Слід також узяти до уваги, що відповідно до ст.137 КЗпП власник підприємства або уповноважений ним орган зобов׳язані створити умови для забезпечення повного збереження працівниками майна, а саме: забезпечити здорові й безпечні умови праці, справний стан інструменту, машин, верстатів, нормативні запаси сировини, матеріалів та інших ресурсів, необхідних для безперебійної та ритмічної роботи; проводити своєчасний інструктаж з працівниками тощо. Невиконання ними вказаного обов׳язку впливає на розмір шкоди, яка повинна бути відшкодована працівником.
   
   За загальним правилом у ст.132 КЗпП - за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов׳язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві, а саме у ст.134 КЗпП.
   
   Чи буде відповідати водій за розбиту машину?
   
   У рішенні від 6.11.2013 (провадження №22-ц/780/4415/13) апеляційний суд Київської області дійшов таких висновків. Між підприємством-позивачем та відповідачем було укладено трудовий договір, за умовами якого відповідач зобов׳язується виконувати обов"язки водія на автотранспорті позивача. Крім того, при прийнятті на роботу між сторонами було укладено договір, відповідно до якого, водій приймає на себе повну матеріальну відповідальність за переданий йому автомобіль.
   
   Відповідач, виконуючи свої трудові обов׳язки та керуючи автомобілем підприємства-позивача, здійснив зіткнення з автомобілем марки "Шевроле", автомобілем марки "ВАЗ" та автомобілем марки "Опель Вектора". У зв"язку з заподіянням збитків (постраждали усі 4 автівки), рішенням суду з підприємства-позивача було стягнуто на користь страхового бюро суму понесених витрат у розмірі 63138,52 грн. Водія-відповідача за вчинене ДТП було притягнуто до адміністративної відповідальності. Після цього позивач звернувся в порядку регресу до вказаного водія з вимогою про відшкодування вказаної суми, посилаючись на укладений між ними договір про повну матеріальну відповідальність водія за переданий йому в установленому порядку автомобіль.
   
   Апеляційний суд на підставі ст.132, 134 КЗпП встановив наступне. Стаття 134 КЗпП, що містить виключний перелік випадків повної матеріальної відповідальності, не передбачає покладення такої відповідальності на працівника в разі скоєння ним адміністративного правопорушення. Суд дійшов висновку, оскільки відповідач заподіяв шкоду позивачу під час виконання ним своїх трудових обов"язків, на нього повинно бути покладено відповідальність в розмірі лише середньомісячної заробітної плати.
   
   Варто додати, що досі є чинними і застосовуваються судами постанови Секретаріату ВЦРПС від 28.12.1977 р . № 447 / 24 (переліки відповідно, окремо, посад і робіт, де можна укладати договори про повну матеріальну відповідальність). При цьому можна взяти до уваги лист-роз׳яснення Міністерства соціальної політики України від 29.04.2013 р . N 61/06/186-13 . З приводу застосування вищевказаних переліків у листі зазначено, що договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність може укладатися за наявності одночасно двох умов:
   
   1) наявність посади, яку працівник займає, або роботи, яку він виконує у відповідному вищезгаданому Переліку;
   
   2) виконання обов׳язків згідно з посадою, виконання роботи згідно професії має бути безпосередньо пов׳язане зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва довірених працівнику цінностей. Тому наявність посади або роботи в Переліку не дає підстави для укладення договору про повну матеріальну відповідальність, якщо у змісті трудової функції працівника відсутні згадані обов׳язки.
   
   Відповідальнсть керівника і головного бухгалтера
   
   У рішенні від 5.12.2013 (провадження № 22-ц/785/7400/13) апеляційний суд Одеської області дійшов таких висновків.
   
   Актом ревізії фінансово-господарської діяльності комбінату комунальних підприємств, проведеної Контрольно-ревізійним відділом, встановлено фінансові порушення, що призвело до втрат фінансових та матеріальних ресурсів.
   
   Прокурор подав позов на загальну суму 11828,94 грн. солідарно до відповідачів, які тривалий час працювали - керівникам комбінату і бухгалтерам. Під час ревізії в них було виявлено низку недоліків у роботі, в тому числі порушення бюджетного законодавства, порушення при веденні бухгалтерського обліку, наявність заборгованості по зарплатні. Відповідачі проти позову заперечували.
   
   Так, представник начальника комбінату пояснив, що обіймаючи цю посаду керівник не був достатньо досвідченим у даній галузі, ніхто ніякі збори не проводив та не пояснював як правильно працювати, і вважає, що винна в усьому селищна рада, яка призначала непрофесіоналів на відповідні посади.
   
   Головний бухгалтер посилалася на те, що вона працювала на цій посаді лише 4 місяці, фізично не встигала все проконтролювати, так як було багато перевірок, приходили працівники КРУ та прокуратури, що казав начальник, те вона й робила.
   
   Рішенням суду першої інстанції позов прокурора було задоволено. Заподіяні збитки стягнуто з відповідачів солідарно. Втім, апеляційний суд скасував це судове рішення.
   
   Апеляційний суд, серед іншого, послався на положення п. 2 ст.133 КЗпП, на п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям працівниками" від 29.12.1992 року № 14 (з відповідними змінами та доповненнями).
   
   Так, у п. 2 ст.133 КЗпП передбачено, що за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів для запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і псуванню матеріальних чи грошових цінностей - матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку несуть винні в цьому директори, начальники та інші керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники; керівники та їх заступники.
   
   Проте слід врахувати, що зазначені вище службові особи в цих випадках несуть матеріальну відповідальність лише в межах свого середньомісячного заробітку і за ту частину шкоди, що не відшкодована безпосередніми заподіювачами цієї шкоди. При цьому загальна сума, що підлягає стягненню, не повинна перевищувати заподіяну шкоду.
   
   Судом першої інстанції встановлено, що відповідачі є посадовими особами (відповідно керівником та головним бухгалтером комбінату), яким надано право розпоряджатись рахунками та підписувати розрахункові документи в певний період, що підлягав ревізії. Перевіривши в судовому засіданні наявні в справі докази з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, апеляційний суд вважає, що підстав для притягнення відповідачів до майнової відповідальності у зазначених в позові розмірах (вся сума завданих збитків), немає. Сам по собі факт того, що вони певний період працювали на керівних посадах не може служити підставою для задоволення позову прокурора.
   
   В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що настав випадок передбачений ст.134 КЗпП України (містить виключний перелік підстав для повної матеріальної відповідальності).
   
   Апеляційний суд у позові прокурору відмовив.