Уступка права требования по финансовым кредитам с позиции суда

   Постанова ВАСУ від 19.11.2013 № К/800/17433/13
   
   Як наголосив ВАСУ, системне тлумачення норм Податкового кодексу України (ПК) не дозволяє вважати відступлення права вимоги для цілей обліку з податку на прибуток окремою господарською операцією, відмінною від продажу товарів.
   
   Зокрема, відповідно до підпункту 14.1.255 ПК відступлення права вимоги — це операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.
   
    Натомість така операція в розумінні пункту 153.5 ПК є різновидом операції з продажу товарів. Причому продавцем відповідних товарів є особа, що відступає право вимоги за компенсацію.
   
   На думку суду, відступаючи право вимоги за фінансовими кредитами, банк вчиняє операцію зі своїми активами. І термінологічне відокремлення поняття відступлення права вимоги не свідчить про відмінність його правової природи для цілей оподаткування податком на прибуток від операцій з продажу товарів.
   
   У свою чергу, на операції з продажу товарів, робіт та послуг, здійснюваних платником податку, поширюються обмеження на формування витрат із пов’язаними особами, передбачене абзацом другим підпункту 153.2.6 ПК. Тому витрати, понесені у зв’язку з відступленням права вимоги пов’язаній особі, не можуть перевищувати доходи, отримані продавцем як компенсацію вартості проданої вимоги.
   
   Що ж до висновків контролюючого органу про недійсність договорів відступлення банком права вимоги до позичальників за фінансовими кредитами юридичним та фізичним особам, ВАСУ зазначив таке.
   
   Висновки щодо завідомої суперечності правочину інтересам держави та суспільства контролюючі органи можуть робити виключно в аспекті того, чи суперечить відповідний правочин фіскальним інтересам держави, забезпечення яких покладається на контролюючі органи.
   
   В іншому разі здійснення аналізу дотримання чинного законодавства при укладенні та/або виконанні правочинів, у т. ч. на предмет порушення інтересів держави, не належить до компетенції контролюючих органів. Зазначене стосується і оцінки відповідачем дотримання учасниками спірних господарських операцій норм законодавства про регулювання діяльності на ринку фінансових послуг. Можливе недотримання вимог інших галузей законодавства при укладенні правочинів, якими опосередковані спірні господарські операції, не свідчить про спрямованість відповідних правочинів на ухилення від оподаткування.