О формировании резервов банка за дебиторской задолженностью

   
   
   
   Головне управління ДФС у м. Києві розглянуло лист «_», щодо формування резервів банку за дебіторською заборгованістю та в межах своїх повноважень повідомляє наступне.
   
   Порядок врахування резервів банків та небанківських фінансових установ для оподаткування врегульовано п. 139.3 ст. 139 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755–VI, із змінами і доповненнями (далі – ПКУ).
   
   Банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, визнають для оподаткування резерв, сформований у зв'язку із знеціненням (зменшенням корисності) активів згідно з вимогами міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням вимог підпунктів 139.3.2 - 139.3.4 цього пункту (пп. 139.3.1 п. 139.3 ст. 139 ПКУ).
   
   Пунктом 59 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка» від 01.01.2014 зазначено, що корисність фінансового активу або групи фінансових активів зменшується і збитки від зменшення корисності виникають, якщо і тільки якщо є об’єктивне свідчення зменшення корисності внаслідок однієї або кількох подій, які відбулися після первісного визнання активу («подія збитку»), і така подія (або події) збитку впливає (впливають) на попередньо оцінені майбутні грошові потоки від фінансового активу або групи фінансових активів, які можна достовірно оцінити.
   
   Відповідно до абзацу і) пп. «в» п. 11 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 32 «Фінансові інструменти: подання» від 01.01.2014, фінансовий актив – це будь-який актив, що є контрактним правом, зокрема, отримувати кошти або інший фінансовий актив від іншого суб’єкта господарювання.
   
   Таким чином, резерв, сформований банком відповідно до міжнародних стандартів фінансової звітності, у зв’язку із знеціненням фінансового активу - дебіторської заборгованості, враховується для оподаткування відповідно до положень п. 139.3 ст. 139 ПКУ.
   
   Поряд з цим, слід зазначити, що статтею 36 ПКУ визначено, що платники податку зобов’язані самостійно декларувати свої податкові зобов’язання та визначати відповідність проведення ними операцій.
   
   Оцінка правомірності відображення в податковому обліку господарських операцій може бути здійснена лише в межах податкової перевірки у відповідності до вимог ПКУ.
   
   Відповідно до п. 52.2 ст. 52 ПКУ податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
   
   Звертаємо увагу, що листи ГУ ДФС у м. Києві не є нормативно-правовими актами, а мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм та діють до набрання чинності нормативно-правових актів, що змінюють відповідні правовідносини.
   
   
   
   Заступник начальника

Е.М.Пруднікава