О согласовании налогового уведомления-решения в период между приостановлением выполнением решения аппеляционного суда до момента вынесения решения ВАСУ

   
   
   
   Головне управління ДФС у Полтавській області розглянуло Ваше звернення щодо надання роз'яснення від______________ № б/н (вх. ГУ ДФС у Полтавській області від_____________ та в межах компетенції повідомляє наступне.
   
   Державною фіскальною службою України листом від 21.04.2016 р. № 9059/6/99-99-10-03-02-15 надано роз'яснення щодо узгодження податкового повідомлення-рішення у період між зупиненням виконання рішення апеляційного суду до моменту винесення остаточного рішення Вищого адміністративного суду України, а також щодо несплати платником донарахованої суми після ухвалення рішення апеляційною інстанцією. Так, якщо ухвалою ВАСУ зупинене виконання рішення апеляційного суду, то податкове повідомлення-рішення вважається неузгодженим до моменту винесення остаточного рішення ВАСУ.
   
   Отже, відповідно до абзацу 4 пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу, податкове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
   
   Згідно з частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства (далі — КАСУ) постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
   
   У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набранні законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження (частина 3 статті 254 КАСУ).
   
   Крім того, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 215 КАСУ суддя-доповідач протягом десяти днів після відкриття касаційного провадження, зокрема, вирішує питання про зупинення виконання судових рішень, які оскаржуються.
   
   Усі рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до касаційного розгляду, викладаються у формі ухвали. Копії ухвал надсилаються особам, які беруть участь у справі (частина 2 статті 215 КАСУ).
   
   Пунктом 14.1.175 статті 14 Податкового Кодексу України визначено, що податковий борг — це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій, за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
   
   Аналізуючи дану норму, можна виділити ряд характеристик — податкового боргу;
   
   — грошове зобов'язання повинно бути узгоджено;
   
   — узгоджене грошове зобов'язання повинно бути не сплачено.
   
   Моментом виникнення податкового боргу визначено наступний день після спливу строків для сплати платником податків узгодженого грошового/податкового зобов'язання.
   
   Платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон № 2464), є підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою — підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
   
   Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, подавати звітність за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, визначених законодавством.
   
   Загальні правила формування та подання Звіту з єдиного внеску передбачено розділом II Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.15 № 435, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.04.15 за № 460/26905 (далі — Порядок).
   
   Порядок є нормативно-правовим актом, тобто офіційним документом, прийнятим уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для означеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.
   
   Відповідно до пункту 1 розділу II Порядку, Звіт до фіскальних органів подається страхувальником або відповідальною особою страхувальника за місцем взяття на облік у фіскальних органах в один із таких способів:
   
   засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису відповідальних осіб у порядку, визначеному законодавством (у разі подання Звіту в електронній формі він надсилається не пізніше закінчення останньої години дня, в якому спливає граничний строк подання Звіту, передбачений Законом);
   
   на паперових носіях, завірених підписом керівника страхувальника та скріплених печаткою (за наявності), разом з електронною формою на електронних носіях інформації;
   
   на паперових носіях, якщо у страхувальника кількість застрахованих осіб не перевищує п'яти;
   
   надсилання поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення за умови, що у страхувальника кількість застрахованих осіб не перевищує п'яти,
   
   Відомості зі Звітів страхувальників передаються до Пенсійного фонду України згідно з Порядком обміну інформацією між Міністерством доходів і зборів України, Пенсійним фондом України та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженим наказом Міндоходів від 19.09.13 № 494/16-1, зареєстрованим в Мін'юсті 09.10.13 за № 1733/24265.
   
   Підтвердженням поданої звітності для платників є квитанція № 1 та № 2.
   
   Квитанція № 1 свідчить про те, що Звіт страхувальника успішно прийнято для подальшого опрацювання. Також зазначена квитанція містить інформацію, що за результатом приймання та обробки електронного Звіту в Пенсійному фонді України буде сформовано другу квитанцію, що буде надіслана на електронну адресу, з якої було відправлено Звіт (або посереднику).
   
   Квитанція № 2 містить інформацію про результат обробки Звіту і повідомляє про внесення чи невнесення відомостей зі звітності страхувальника до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі — Реєстр застрахованих осіб).
   
   Таким чином, квитанція № 2 свідчить лише про те, що дані зі Звіту завантажено до Реєстру застрахованих осіб, ведення якого покладено на Пенсійний фонд України відповідно до пункту 1 частини першої статті 12і Закону № 2464.
   
   Відповідно до статті 75 Податкового Кодексу України та підпункту 2 частини І статті 13 Закону № 2464 зареєстрована в фіскальних органах звітність з єдиного внеску підлягає камеральній перевірці.
   
   Камеральні перевірки проводяться фіскальними органами в межах повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на фіскальні органи.
   
   Камеральній перевірці підлягає вся звітність суцільним порядком. Отже, контролюючий орган після отримання платником квитанції № 2, яка свідчить про внесення відомостей зі звітності страхувальника до Реєстру застрахованих осіб, на підставі камеральної перевірки має право визнати такий Звіт неприйнятті, якщо його подано з порушенням вимог Порядку.
   
   Звіт страхувальником повинен подаватися в повному обсязі. Звіт, складений з порушенням вимог Порядку, не вважається Звітом і є таким, що не подавався (пункт 8 розділу II Порядку).
   
   Відповідальним за правильність та достовірність заповнення Звіту є страхувальник (пункт 15 розділу II Порядку).
   
   Пункту 6 розділу II Порядку, передбачено, що Звіт повинен містити обов'язкові реквізити:
   
   тип форми («додаткова», «початкова», «ліквідаційна», «скасовуюча»,
   
   «призначення пенсії»«);
   
   звітний період, за який подається Звіт;
   
   повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) страхувальника згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань, а також інші категорії страхувальників, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань»; код за ЄДРПОУ або податковий номер / серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку у паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта); код основного виду економічної діяльності;
   
   клас професійного ризику виробництва (у разі подання Звіту за період до 01 січня 2016 року);
   
   місцезнаходження (місце проживання) страхувальника; код органу доходів і зборів, до якого подається Звіт; дата подання Звіту;
   
   ініціали, прізвища, податкові номери або серії та номери паспортів посадових осіб страхувальника;
   
   середньооблікова кількість штатних працівників за звітний період (за наявності).