Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо оподаткування операцій за договорами страхування додаткової пенсії та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Відносини у сфері страхування регулюються Законом України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» (далі – Закон).

Відповідно до ст. 16 Закону договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно ст. 17 Закону правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування (ст. 17 Закону).

Пунктом 2 статті 36 Закону встановлено, що видача ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок їх відповідності виданій ліцензії – є однією з основних  функцій Уповноваженого органу (Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг).

У разі, якщо страховик запроваджує нові правила страхування чи коли до правил страхування вносяться зміни та (або) доповнення, страховик повинен подати ці нові правила, зміни та (або) доповнення для реєстрації до Уповноваженого органу.

Відповідно до ст. 38 Закону Уповноважений орган видає страховикам ліцензію на проведення конкретних видів страхування.

Згідно з п.п. 14.1.52 п. 14.1 ст. 14 Кодексу договір довгострокового страхування життя (далі – Договір) – договір страхування життя строком на п’ять і більше років, який передбачає страхову виплату одноразово або у вигляді ануїтету, якщо застрахована особа дожила до закінчення терміну дії договору страхування чи події, передбаченої у договорі страхування, або досягла віку, визначеного договором. Такий договір не може передбачати часткових виплат протягом перших п’яти років його дії, крім тих, що здійснюються у разі настання страхових випадків, пов’язаних із смертю чи хворобою застрахованої особи або нещасним випадком, що призвело до встановлення застрахованій особі інвалідності I або II групи чи встановлення інвалідності особі, яка не досягла вісімнадцятирічного віку. При цьому платник податку - роботодавець не може бути вигодонабувачем за такими договорами страхування життя.

Відповідно до п.п. 14.1.52 ² п. 14.1 ст. 14 Кодексу договір страхування додаткової пенсії – це договір страхування, який передбачає обов’язок страховика щодо здійснення страхової виплати (виплат) та/або виплат у вигляді ануїтету в разі досягненнязастрахованою особою пенсійного віку, визначеного за заявою застрахованої особи у договорі страхування відповідно до законодавства з урахуванням того, що такий пенсійний вік не може бути меншим більше ніж на  10 років від пенсійного віку, який надає право на пенсію за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням. Дострокове припинення договору до досягнення застрахованою особою зазначеного в договорі пенсійного віку неможливе, крім випадків: наявності медично підтвердженого критичного стану здоров’я (онкозахворювання, інсульт тощо) або встановлення застрахованій особі інвалідності I або II групи; виїзду страхувальника та/або застрахованої особи на постійне проживання за межі України; смерті застрахованої особи. Вигодонабувачем за таким договором може бути лише застрахована особа або спадкоємці відповідно до законодавства. Особливості зміни страховика за договором страхування додаткової пенсії встановлюються відповідно до закону.

Відповідно до п.п. 136.2.1. та п.п. 136.2.2 п. 136. 2 ст. 136 Кодексу під час провадження страхової діяльності юридичних осіб – резидентів одночасно із ставкою податку на прибуток, визначеною у п. 136.1 цієї статті, ставки податку на дохід встановлюються у таких розмірах:

3 відсотки за договорами страхування від об’єкта оподаткування, що визначається у п.п.  141.1.2 п. 141.1 ст. 141 цього Кодексу;

0 відсотків за договорами з довгострокового страхування життя, договорами добровільного медичного страхування та договорами страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема договорів страхування додаткової пенсії, та визначених підпунктами 14.1.52, 14.1.52 ¹, 14.1.52 ² і 14.1.116 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу.

Таким чином, якщо договір страхування додаткової пенсії з урахуванням змін, передбачених Додатковою угодою, відповідає вимогам п.п. 14.1.52² п. 14.1 ст. 14 Кодексу, то до операцій за цим договором застосовуються правила оподаткування, встановлені п.п. 136.2.1 та п.п. 136.2.2 п. 136.2 ст. 136 Кодексу.