Щодо реалізації товару без ввезення на митну територію України та зберігання товару на території нерезидента до подальшого транспортування до України (Лист ДФСУ від 19.08.2016 р. N 18026/6/99-99-15-02-02-15)

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 19.08.2016 р. N 18026/6/99-99-15-02-02-15

Державна фіскальна служба України розглянула листи з питань обліку операцій, які здійснюються на підставі зовнішньоекономічних договорів щодо реалізації товару без ввезення на митну територію України та зберігання товару на території нерезидента до подальшого транспортування до України, та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), у межах компетенції повідомляє.

Щодо здійснення валютного контролю за імпортними операціями без увезення товару на територію України.

Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті за експортними, імпортними операціями та відповідальність за порушення законодавчо встановлених строків таких розрахунків визначено Законом України від 23 вересня 1994 року N 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (далі - Закон N 185).

Відповідно до ст. 2 Закону N 185 строк та умови завершення імпортної операції без увезення товару на територію України визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України.

Порядок визначення строку та умов завершення імпортної операції без увезення товару на територію України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 05 грудня 2007 року N 1392 (далі - Порядок).

Строк завершення імпортної операції без увезення товару на територію України за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) відповідно до п. 2 Порядку не може перевищувати 180 календарних днів з моменту здійснення резидентом авансового платежу або виставлення векселя на користь нерезидента, а у разі проведення розрахунків у формі документарного акредитиву - з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

Згідно з п. 3 Порядку та п. 3.6 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року N 136, імпортна операція резидента без увезення товару на територію України вважається завершеною та знімається банком з контролю за наявності однієї з таких умов:

зарахування виручки, одержаної від нерезидента, на рахунок резидента в уповноваженому банку в разі продажу нерезиденту товару за межами України;

подання документів, що підтверджують використання резидентом товару за межами України на підставі договорів (контрактів, угод), інших форм документів, що застосовуються в міжнародній практиці та можуть уважатися договором.

Порушення резидентами законодавчо встановлених строків розрахунків тягне за собою відповідальність, передбачену ст. 4 Закону N 185.

Щодо здійснення валютного контролю за імпортними операціями, які здійснюються на умовах відстрочення поставки.

Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті за експортними, імпортними операціями та відповідальність за порушення законодавчо встановлених строків таких розрахунків визначено Законом N 185.

Відповідно до ст. 2 Закону N 185 імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

На сьогодні постановою Правління Національного банку України від 07.06.2016 р. N 342 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України" встановлено 90-денний строк розрахунків за експортними, імпортними операціями.

При цьому відповідно до п. 3.3 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 N 136, у разі імпорту товару з увезенням його на територію України банк знімає з контролю таку операцію резидента після отримання інформації про цю операцію в реєстрі МД (типу IM-40 "Імпорт", IM-41 "Реімпорт", IM-72 "Безмитна торгівля", IM-75 "Відмова на користь держави", IM-76 "Знищення або руйнування") - якщо для митного оформлення продукції використовується МД.

Порушення резидентами строків, передбачених ст.ст. 1 і 2 Закону N 185 або встановлених Національним банком України відповідно до ст. ст. 1 і 2 Закону N 185, тягне за собою відповідальність, передбачену ст. 4 Закону N 185.

Щодо оформлення операцій з приймання-передачі товару.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Зовнішньоекономічні договори, на підставі яких резиденти України здійснюють зовнішньоекономічну діяльність та проводять розрахунки з нерезидентами за експорт або імпорт товарів, мають відповідати вимогам законодавства України, зокрема, Закону України від 16 квітня 1991 року N 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність". Згідно з п. 1.8 Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.09.2001 р. N 201, однією з обов’язкових умов договору є умова приймання-здавання товару (робіт, послуг), де визначаються строки та місце фактичної передачі товару, перелік товаросупровідних документів.

Відповідно до ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність" (далі - Закон N 996) основою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні містити визначені цим Законом обов’язкові реквізити, зокрема, дату і місце складання первинного документа.

Первинні документи мають бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (п. 2 ст. 6 Закону N 996).

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. N 88, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за N 168/704.