Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо використання резерву для списання безнадійної заборгованісті відповідно до п. 139.3 ст. 139 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) та, керуючись ст. 52 Кодексу, повідомляє.

Згідно з абзацом г) п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу безнадійна заборгованість – це заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, зокрема, заборгованість фізичних осіб, прощена кредитором, за винятком заборгованості осіб, пов’язаних з таким кредитором, та осіб, які перебувають (перебували) з таким кредитором у трудових відносинах.

Отже, необхідною умовою визнання прощеної кредитором заборгованості фізичних осіб безнадійною є неперебування таких осіб у трудових відносинах з таким кредитором.

Резерви банків та небанківських фінансових установ формуються згідно з п. 139.3 ст. 139 Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.3.1 п. 139.3 ст. 139 Кодексу банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, визнають для оподаткування резерв, сформований у зв’язку із знеціненням (зменшенням корисності) активів згідно з вимогами міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням вимог підпунктів 139.3.2 – 139.3.4 цього пункту.

Використання резерву у зв’язку із припиненням визнання активу згідно з вимогами міжнародних стандартів фінансової звітності не змінює фінансовий результат до оподаткування, крім випадків, визначених підпунктами 139.3.3 та 139.3.4 цього пункту (п.п. 139.3.2 п. 139.3 ст. 139 Кодексу).

Відповідно до п.п. 139.3.3 п. 139.3 ст. 139 Кодексу фінансовий результат до оподаткування збільшується:

1) на перевищення розміру резерву станом на кінець податкового (звітного) періоду, над лімітом, який визначається як менша з двох величин:

а) 20 відсотків (на період з 1 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року – 30 відсотків, на період з 1 січня 2016 року до 31 грудня 2016 року – 25 відсотків) сукупної балансової вартості активів, знецінення яких визнається шляхом формування резерву, збільшеної на суму резерву за такими активами згідно з даними фінансової звітності за звітний період;

б) величина кредитного ризику за активами, визначена на кінець звітного (податкового) періоду відповідно до вимог органу, що регулює діяльність банків, або органу, що регулює діяльність небанківських фінансових установ.

У разі якщо орган, що регулює діяльність банків, або орган, що регулює діяльність небанківських фінансових установ, не встановлює вимог до визначення кредитного ризику, ліміт визначається згідно з пунктом «а» цієї частини підпункту.

Коригування фінансового результату до оподаткування звітного періоду не здійснюється у розмірі зазначеного перевищення резерву, що виникло у попередніх звітних (податкових) періодах;

2) на суму використання резерву для списання (відшкодування) активу, який не відповідає ознакам, визначеним п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу, крім суми, що списується за рахунок тієї частини резерву, на яку збільшувався фінансовий результат до оподаткування у зв’язку з перевищенням над лімітом.

Таким чином, у разі прощення банком боргу позичальнику – фізичній особі, яка не перебувала з ним у трудових відносинах, фінансовий результат до оподаткування банківської установи не збільшується на суму використання резерву, створеного в межах ліміту відповідно до п.п. 139.3.3 п. 139.3 ст. 139 Кодексу, для списання такого активу, за умови що фізична особа не є пов’язаною з банком.

Щодо зобов’язання банку виконувати функції податкового агента стосовно доходів фізичної особи – позичальника від прощення боргу за кредитним договором.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, ст. 164 якого визначено перелік доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, зокрема сума заборгованості платника податку за укладеним ним цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50 відсотків місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, крім сум податкової заборгованості, за якими минув строк позовної давності згідно з розділом II цього Кодексу, що встановлює порядок стягнення заборгованості з податків, зборів і погашення податкового боргу. Фізична особа самостійно сплачує податок з таких доходів та зазначає їх у річній податковій декларації (п.п. 164.2.7 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються, зокрема, інші доходи (п.п. 165.1.49 п. 165.1 ст. 165 Кодексу).

Особи, які відповідно до Кодексу мають статус податкових агентів, зобов’язані подавати протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування (п.п. «б» п. 176.2 ст. 176 Кодексу та п.п. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 Кодексу). 

Згідно з Довідником ознак доходів, наведених у додатку до Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4, сума заборгованості, за якою минув строк позовної давності, розмір якої не перевищує у 2016 році 689 гривень, крім сум податкової заборгованості, передбаченої п.п. 164.2.7 п. 164.2 ст. 164 Кодексу, відображається податковим агентом за ознакою доходу «127» як виплата інших доходів. Сума перевищення над вказаним розміром відображається за ознакою «107». При цьому фізична особа самостійно сплачує податок з таких доходів та зазначає суми заборгованості у річній податковій декларації.