Щодо визначення бази, об'єкта оподаткування та виникнення обов’язку щодо реєстрації платником акцизного податку при списанні обсягу та вартості втраченого пального при його зберіганні та транспортуванні (лист ДФС від 22.05.2017 р. № 285/6/99-99-15-03-03-15/ІПК)

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ

від 22.05.2017 р. № 285/6/99-99-15-03-03-15/ІПК

Щодо визначення бази, об'єкта оподаткування та виникнення обов’язку щодо реєстрації платником акцизного податку при списанні обсягу та вартості втраченого пального при його зберіганні та транспортуванні

Система електронного адміністрування реалізації пального забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку за кожним кодом товарної шдкатегорїї згідно і УКТ ЗЕД обсягів пального, виробленого на митній території України або ввезеного на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок.

З метою визначення об'єкта оподаткування особи, які здійснюють реалізацію пального, реєструють акцизну накладну на обсяги пального, використаного для власного споживання реалізованого та/або  використаного для виробництва, непідакцизної продукції на умовах, встановлених ст. 229 Кодексу; втраченного як у межах, так і понад встановлені норми втрат; зіпсованого, знищеного, у тому числі внаслідок аварії, пожежі, повені, інших форс-мажорніх обставин чи з іншої причини, пов’язаної з природним результатом, а також внаслідок випарування в процесі виробництва, обробки, переробки, зберігання чи транспортування такого пального (ст. 231 Кодексу).

Відповідно до п. 216.2 ст. 216 Кодексу датою виникнення податкового зобов’язання щодо зіпсованого, знищеного, втраченого підакцизного товару (продукції) є дата складання  відповідного акта. У цьому пункті втраченим є товар (продукція), місцезнаходження якого платник податку не може встановити.

Відповідно до п. 216.3 ст. 216 Кодексу податкове зобов’язання щодо втраченого підакцизного товару (продукції) не виникає, якщо:

а) платник податку документально зафіксував ці втрати та надав контролюючим органам необхідні докази того, що відповідний підакцизний товар (продукцію) утрачено внаслідок аварії, пожежі, повені чи інших форс-мажорних обставин і його використання на митній території України є неможливим;

б) підакцизний товар (продукцію) утрачено внаслідок випаровування в процесі виробництва, обробки, переробки, зберігання чи транспортування такого товару (продукції) чи з іншої причини, пов'язаної з природним результатом. Ця вимога застосовується у разі втрати підакцизних товарів (продукції) у межах нормативів втрат, які затверджуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до зазначеного вище втрати пального при його зберіганні та транспортуванні вважаються понаднормативними і є об’єктом оподаткування.

Статтею 212 Кодексу визначено перелік осіб, які належать до платників акцизного податку та порядок їх реєстрації платниками цього податку, зокрема обов’язок реєстрації платником акцизного податку виникає у особи, яка здійснює реалізацію пального.

У випадку використання пального суб’єктом господарювання лише для власних потреб, у тому числі у разі втрат пального під час зберігання, у такого суб’єкта господарювання не виникає обов'язку щодо реєстрації платником акцизного податку.

Щодо нормативного акта, яким регламентуються нормативи втрат підакцизних товарів (продукції), а саме - пального

Згідно з п. 216.3 ст. 216 Кодексу податкове зобов’язання щодо втраченого підакцизного товару (продукції) не виникає якщо, зокрема, підакцизний товар (продукцію) утрачено внаслідок випаровування в процесі виробництва, обробки, переробки, зберігання чи транспортування такого товару (продукції) чи з іншої причини, пов’язаної з природним результатом. Ця вимога застосовуєтся у разі втрати підакцизних товарів (продукції) у межах нормативів втрат, які затверджуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2016 року № 1066 "Про визнання деяких актів Української РСР такими, що втратили чинність, та актів Союзу РСР такими, що не застосовуються на території України" постанова Державного комітету СРСР щодо матеріально-технічного постачання від 26 березня 1986 року N 40 "Про затвердження природних норм убутку нафтопродуктів при прийманні, зберіганні, відпуску і транспортуванні" (далі - Постанова) віднесена до переліку нормативно-правових актів СРСР, що не застосовуються на території України.

Згідно зі ст. 6 Констітуції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституціею межах і відповідно до законів України.

Державна фіскальна служба України реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи (п. 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року N 236).

Формування та реалізація державної політики у паливно-енергетичному комплексі забеспечує Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (п. 3 Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2017 року N 208).

Міенерговугілля, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, затверджує перелік нормативних втрат і виробничо-технологічних втрат нафти, природного газу та газового конденсату під час їх видобутку, підготовки до транспортування і транспортування, порядок визначення їх розмірів та ведення їх обліку.

Враховуючи викладене, питання щодо необхідності відновлення дії Постанови до моменту набуття чинності нового нормативно-правового акта з цього питання належить до кометенції Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.