Разъяснения пп. 4.2.11 ст.4 Закона «О налоге с доходов физических лиц»

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
   
   ЛИСТ
   
   від 29.11.2004 р. N 10828/6/17-3216

   
   ДПАУ розглянула лист щодо розуміння (роз'яснення) пп. 4.2.11 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон про ПДФО) і повідомляє.
   
   Відповідно до пп. 4.2.11 ст. 4 Закону про ПДФО, починаючи з 01.01.2004 р. до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку як сума заборгованості платника податку, за якою минув строк позовної давності, крім сум податкової заборгованості, за якими минув строк давності згідно із законом, що встановлює порядок стягнення заборгованості з податків, зборів (обов'язкових платежів) та погашення податкового боргу.
   
   Подібна норма існує і в Законі України від 22.05.97 р. N 283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон про прибуток). Так, згідно з пп. 4.1.6 ст. 4 Закону про прибуток валовий дохід платника податку (підприємства-дебітора) включає суму безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді. Відповідно до пп. 1.22.1 ст. 1 Закону про прибуток безповоротна фінансова допомога включає суму заборгованості платника податку (підприємства-дебітора) перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.
   
   Таким чином, сутність заборгованості (дебіторської заборгованості) платника податку - фізичної особи перед ВАТ за газ та послуги з його транспортування, інші матеріальні і нематеріальні активи (товари, роботи, послуги) полягає в тому, що від платника податку - фізичної особи, яка є споживачем товарів (робіт, послуг) і не перебуває з підприємством-постачальником у трудових відносинах, не отримано плату за спожиті (використані) ним товари (роботи, послуги).
   
   Якщо фізична особа - боржник не перебуває з підприємством (кредитором) у трудових відносинах, а також не належить до пов'язаної особи, його заборгованість перед кредитором переходить після закінчення строку позовної давності у категорію оподатковуваного доходу, проте такий оподатковуваний дохід не є "додатковим благом" або "подарунком" у обумовленому їх змісті для цілей застосування Закону.
   
   Відповідно до ст. 256 ЦКУ позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦКУ). Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. 253 - 256 цього Кодексу. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ст. 251 ЦКУ).
   
   Отже, відповідно до зазначених норм ЦКУ та законів необхідність віднесення суми боргу платника податку - дебітора до складу його оподатковуваного доходу так чи інакше має бути обумовлена лише фактом збігу строку позовної давності. Внаслідок цього у підприємства (кредитора), з яким фізична особа - боржник не перебуває у трудових відносинах, відсутнє реальне джерело виплати доходу на користь фізичної особи, за рахунок якого підприємство (кредитор) мало би змогу утримати податок у місячному податковому періоді, в якому збіг строк позовної давності.
   
   Тому для цілей оподаткування доходу, що виник у платника податку (дебітора) відповідно до пп. 4.2.11 ст. 4 Закону, слід виходити з норм пп. 8.1.3 та 8.2.1 ст. 8 Закону про ПДФО.
   
   Зокрема, якщо згідно з нормами Закону про ПДФО окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті податковим агентом, то платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку (пп. 8.1.3). Відповідно до пп. 8.2.1 ст. 8 Закону про ПДФО платник податку, що отримує доходи, нараховані особою, яка не є податковим агентом, зобов'язаний включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.
   
   Слід також враховувати, що на суму заборгованості фізичної особи - боржника перед підприємством не повинні поширюватися умови п. 3.4 ст. 3 Закону про ПДФО (в частині застосування розрахункового коефіцієнта як до доходу, нарахованого у негрошовій формі), якщо боржник не перебуває з підприємством (кредитором) у трудових відносинах, а також не належать до пов'язаних осіб. У зв'язку з цим розмір оподатковуваного доходу такого платника податку визначатиметься на підставі річної податкової декларації, а погашення нарахованих податкових зобов'язань відбуватиметься безпосередньо за рахунок його доходу.
   
   Виходячи з норм пп. 8.1.3, пп. 8.2.1 ст. 8 та пп. "б" і "г" п. 19.2 ст. 19 Закону про ПДФО, для забезпечення умов своєчасної сплати податку платниками податку (дебіторами) підприємству (кредитору) необхідно надати інформацію податковому органу за формою N 1ДФ без утримання та відображення суми податку щодо осіб, які фактично отримали доходи у 2004 році відповідно до пп. 4.2.11 ст. 4 Закону про ПДФО.
   
   Заступник Голови
   С. Лекарь