О признании неправомерным отказа в принятии таможенных деклараций, таможенном оформлении товаров, признании незаконными карточек отказа и отмене решений об определении таможенной стоимости

   
   
   Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Азовська нафтова компанія" (далі - Товариство) до Маріупольської митниці (далі - Митниця) про визнання неправомірною відмови, визнання незаконними карток відмови та скасування рішень, встановила:
   
   У грудні 2009 року Товариство звернулося до суду з позовом до Митниці, в якому просило визнати неправомірною відмову в прийнятті митних декларацій, митному оформленні товарів; визнати незаконними та скасувати картки відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України; визнати незаконними та скасувати рішення Митниці про визначення митної вартості від 12 серпня 2009 року, від 12 та 13 жовтня 2009 року; зобов'язати Митницю здійснити митне оформлення поставленого за контрактом газового конденсату за ціною, визначеною у вантажних митних деклараціях.
   
   На обґрунтування позову Товариство послалося на те, що Митницею безпідставно визначена митна вартість товару шляхом додавання витрат на транспортування до ціни товару, оскільки зазначені витрати були включені постачальником до ціни товару, що визначалася у відповідності до умов контракту за відповідною формулою та встановлена за нетто тонну товару на умовах поставки DDU (Delivered Duty Unpaid) згідно з Міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів "ІНКОТЕРМС" в редакції 2000 року, та сплачувалися у її складі.
   
   Суди розглядали справу неодноразово.
   
   Донецький окружний адміністративний суд постановою від 6 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року, позов задовольнив.
   
   Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги Товариства, дійшов висновку, з яким погодився і апеляційний суд, що за умовами контракту у ціну товару входять транспортні витрати, що підтверджується листом постачальника зазначеного товару, а тому у митного органу відсутні підстави для витребування додаткових документів щодо транспортних витрат та ухвалення рішень про визначення митної вартості товару і прийняття карток відмови.
   
   Вищий адміністративний суд України постановою від 24 вересня 2013 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 6 березня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.
   
   Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Товариство звернулось із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 259, 266, 267 Митного кодексу України від 11 липня 2002 року N 92-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - МК), просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 24 вересня 2013 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
   
   На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права у подібних правовідносинах заявник додав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 25 травня 2010 року, від 5 квітня 2011 року, від 13 березня 2012 року, від 26 червня 2012 року та від 28 серпня 2012 року (справи NN К-41462/09, К/9991/116/11, К-45799/09, К/9991/77590/11 та К/9991/39613/12 відповідно).
   
   Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 січня 2014 року допустив цю справу до провадження Верховного Суду України.
   
   Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.
   
   Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви копіях судових рішень, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано норми матеріального права, на неоднакове застосування яких судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах посилається заявник.
   
   Водночас аналіз рішень суду касаційної інстанції у справі, що розглядається та тих, які були надані Товариством на підтвердження наведених у заяві доводів, дає підстави для висновку про відсутність неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки предметом розгляду судами у зазначених справах були відносини, які виникли за встановлених судами відмінних фактичних обставин.
   
   Так, у справі, що розглядається, між сторонами виник спір щодо законності дій митного органу при прийнятті рішень про визначення митної вартості товару за контрактом та включення до вартості товару за ціною контракту транспортних витрат, а також законність прийняття карток відмови. Суд касаційної інстанції, не погодившись з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, встановив, що за умовами контракту витрати на транспортування, виходячи із складових формули, за якою розраховувалась ціна товару, не входять до ціни товару, а отже мають бути включені до ціни при визначенні митної вартості товару. Оскільки Товариство на вимогу митного органу не надало всіх документів, які б підтверджували заявлену митну вартість, визначену ним за першим методом, то, Митниця в межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений законом, обґрунтовано винесла оскаржувані рішення, самостійно визначивши митну вартість ввезеного товару шляхом додавання вартості транспортування.
   
   Натомість у справах NN К-41462/09 та К-45799/09, рішення у яких додано заявником на підтвердження неоднакового правозастосування, Вищий адміністративний суд України, вирішуючи спір між тими ж сторонами щодо законності дій митного органу при прийнятті рішень про визначення митної вартості товару за тим же контрактом та врахування до вартості товару за ціною контракту транспортних витрат, виходив з того, що суди попередніх інстанцій встановили включення зазначених витрат до ціни товару його постачальником відповідно до умов контракту, а тому суд дійшов висновку, що при визначенні митної вартості товару Товариство на підтвердження митної вартості за першим методом надало Митниці достатню кількість документів, що підтверджує неправомірність збільшення митним органом суми митної вартості товару на суму витрат на транспортування, що вже були включені до ціни товару постачальником, та прийняття рішень про самостійне визначення митної вартості товару.
   
   Таким чином, всупереч вимогам статті 220 КАС Вищий адміністративний суд України, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, встановив та визнав доведеними обставини, що не були встановлені у рішеннях цих судів, і вирішив питання про достовірність доказів та скасував рішення цих судів.
   
   Питання встановлення обставин справи регулюється нормами процесуального права.
   
   Верховний Суд України позбавлений можливості усунути розбіжності у застосуванні норм процесуального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки відповідно до статті 235 КАС Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом, а підставою для перегляду судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
   
   У решті рішень суду касаційної інстанції, які додані до заяви на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права (копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 5 квітня 2011 року (справа N К/9991/116/11), від 28 серпня 2012 року (справа N К/9991/39613/12) та від 26 червня 2012 року (справа N К/9991/77590/11)), цей суд не досліджував питання законності дій митного органу при прийнятті рішень про визначення митної вартості товару за контрактом та врахування до вартості товару за ціною контракту транспортних витрат, що стало предметом розгляду у справі, що розглядається.
   
   Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України приходить до висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, копії рішень суду касаційної інстанції в яких додано до заяви.
   
   Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.
   
   Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
   
   Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
   
   Оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, копії рішень у яких додані до заяви, то у задоволенні заяви Товариства слід відмовити.
   
   Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:
   
   У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Азовська нафтова компанія" відмовити.
   
   Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
   
   
   Головуючий
   

В. В. Кривенко

   
   Судді:
   

М. Б. Гусак