О возможности замены кредитора в обязательстве после принятия судебного решения

   Постанова ВСУ від 19.08.2014 № 3-56гс14
   
   У спорі про визнання недійсним договору уступки права вимоги недійсним Верховний Суд України (ВСУ) надав свій правовий висновок щодо можливості заміни кредитора у зобов’язанні після ухвалення судового рішення та на стадії його виконання.
   
   Під час вирішення справи судом, зокрема, було встановлено, що між позивачем (цедентом) і відповідачем (цесіонарієм) було укладено договір уступки права вимоги, відповідно до умов якого цедент передає, а цесіонарій приймає на себе право вимоги боргу першого та стає кредитором за судовим рішенням про стягнення з боржника позивача заборгованості за договором поставки. При цьому умовами договору цесіонарію надавалось право вимагати від боржника ще й сплати судових витрат і належного виконання рішення суду.
   
   З одного боку, як указав ВСУ, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину. При цьому заміна кредитора саме у зобов’язанні допускається протягом усього часу існування зобов’язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом. Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору. Тому заміна кредитора у зобов’язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов’язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії.
   
   З іншого боку, заміна кредитора у зобов’язанні, як і саме зобов’язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов’язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.
   
   А тому заміна стягувача на стадії виконання рішення суду може відбуватися лише на підставі та у порядку, передбаченому, Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (далі — Закон № 606) та статтею 25 Господарського процесуального кодексу України (ГПК), яка регулює питання процесуального правонаступництва.
   
   Зокрема, частиною п’ятою статті 8 Закону № 606 визначено, що у разі вибуття однієї із сторін держвиконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов’язкові тією мірою, якою вони були б обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
   
   Тобто питання заміни сторони її правонаступником (у тому числі й у разі заміни кредитора у зобов’язанні), після ухвалення судового рішення та на стадії його виконання вирішується виключно судом.
   
   Отже, за укладення оспорюваного договору уступки права вимоги сторони у цій справі, не замінюючи кредитора у зобов’язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення. Незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена.